Укр

Експедиція EVEREST ALPOMANIA 2019. Частина 3. Перший вихід.

Щоденник експедиції від Валентина Сипавіна. Дни 13-15.

День 13. 23.04.2019.

Восхождение на ЭверестУвечері випав сніг, і я порекомендував хлопцям не обтрушувати намети, щоб було тепліше. Відкриття для Каті та Віталіка – пластикова пляшка з окропом у спальник у ноги на ніч та кайф!
Ура! День виходу нагору! З одного боку – ми вже трохи задовбали 5 ночей сидіти в Базі. А з іншого боку – акліматизації багато ніколи не буває. І це далося взнаки на нашому темпі переходу в Middle camp на 5800. Раніше ми ніколи не ходили цей перехід з першого разу швидше за 7,5 години. Цього ж разу йшли неквапливо, але якось усіх наздоганяли та інколи переганяли. У результаті, з усіма пропусканнями яків на стежці та відпочинками, дійшли за 6 годин.
Знову багато свіжих бляшанок з-під коли і пластикових пляшок, які встигли накидати тибетські погоничі яків ☹️.
Стежка нормальна, не краща і не гірша за минулий рік.
Хто хоч трохи знає або цікавився маршрутом Еверестом з півночі, той знає, що перехід з Бази в Передовий Базовий Табір (АВС) на 6400 дуже нудний і займає цілих два дні. Але ці переходи дають хорошу акліматизацію.
На диво, сьогоднішній перехід абсолютно не напружив мене, хоча я йду його вже всьоме в житті 😊
Спочатку з Базового табору йдемо кілька годин по кишені морени до галявини Тілмана. Якщо не помиляюся, це те місце, де був табір у англійців у 1922 та 1924 роках. Потім на годину некрутий зліт траверсом і виходимо до замерзлого озера. І далі – по горбах вгору-вниз ще години зо три.

Наздогнали велику групу “7 вершин”, привіталися з Темою Ростовцевим, Сашком Абрамовим та Сергієм Ларіним. Із клієнтів знаю лише Іру Зісман, колись познайомилися під Аконкагуа в Муласі під Мальбек та Шнура 🤪 Іра восени сходила на Чо-Ойю, а ось на Деналі рік тому їх не пустила погода.
Жарти про сало та вибори президента вже класичні.
Middle camp розкинувся на двох моренах. Так ось, наш табір знаходиться на ближньому морені і це просто кайф зайти в столовий намет і бахнути чаю чи гарячого супу.
А деякі компанії, у тому числі й, наприклад, “7 вершин”, ставлять Middle camp на дальній морені. І я уявляю облом, коли підходиш до наметів, розслабляєшся, а до твого табору ще приблизно година. І, хай би по рівному, так ні, треба круто скинути вниз і потім ще нехилий зліт…
Погода після обіду традиційно зіпсувалася та пішов сніг. Випало нормально так.
Ми посиділи в їдальні наметі, попили імбирного чаю для сугріву, знову від неробства пограли в підкидного, ми з Пашею знову програли. Замерзли ноги і ми розійшлися спати.
Сьогодні я у наметі з Віталіком. Часу тільки 9 вечора і щоб не засинати рано, слухаємо музику від Дельфіна та Бумбокса до Брутто та Океану Ельзи.

День 14.

Спалося мені просто шикарно. Хоч і було холодно, але я спав у тонкій термусі та футболці з довгим рукавом. І тільки раннє проміння розбудило мене близько 7 ранку. Віталік уже не спав. Я перекинувся на інший бік і знову заснув 😊.

Сніданок о 8-й ранку, до цього часу вже всі вилізли з наметів. На вулиці досить прохолодно, все у снігу. Красиво. Прийде активно мазатися кремом, щоб не згоріти на сонці, свіжому білому снігу і висоті під 6000…
Щоб якось заспокоїти всіх перед довгим переходом, згадую, що ми вже по висоті “зійшли” на Ельбрус (5642 м), Демавенд (5671 м) і Орісабу (5700 м). А сьогодні доведеться йти вище за Кіліманджаро, Айленд і Мера піків, Котопаксі з Чимборасо і навіть вище за Деналі…
Кожен різкий рух, навіть чищення зубів даються з задишкою. Я хоч якось звичний, апетит потужний, голова не болить. Клієнти також тримаються молодцем. Їдять, шапку носять:).
Повз нас пройшла команда “7 вершин” униз, заглянув Тема Ростовцев. Побажали один одному удачі і він помчав туди, де душ, бар та тепло. А нам нагору.
Точніше спочатку вниз у невелику долину, а потім вгору.
Стежка несуттєво змінилася порівняно з минулим роком, і ми рухаємося вперед. Тяжко, але на те він і перший акліматизаційний вихід.
На черговому привалі нас наздогнав Макс Шакіров, який робить відеозйомку маршруту Еверестом.
Погода сонячна, спекотно, йду у двох баффах, повністю закриваючи обличчя. Катя не може дихати через бафф і йде з відкритим обличчям, але маже кремом щогодини.

Погляду відкрилися нереальної краси сераки. Фоткаємо їх і йдемо далі. На середині шляху стежка підходить прямо під сераки та хлопці з непідробним захопленням знімають фото та видосики.
Швидкість падає, йдемо все повільніше. За півтори години до табору по рації прошу вислати нам назустріч когось із гарячим соком і печивом. Це взагалі класна фішка та сервіс від AlpoManiA🔥. Тибетський хлопець невдовзі прибіг. П’ю із задоволенням, хлопці без апетиту.
Катя вже втомилася і ми ще віддали тибетцю її рюкзак, попередньо наслідуючи мої вказівки одягнути теплу пуховку. Бо я знав, що незабаром сонце зайде і стане холодно. Так і сталося. Вже за підходу до наметів табору сонце “вимкнули” і стало дуже холодно.
Наша команда шерпів просто красені. Тільки вчора в обід прийшли, а вже сьогодні поставили кухню, кают-компанію і наші персональні намети.
Наші баули, які приїхали на яках, чекають на нас з висотними черевиками та куртками зі штанами. Переодягаємося, кухарі приносять гарячий часниковий суп і одразу життя налагоджується.
Години півтори до вечері, йдемо наметами, шерпи приносять наші баули в намети – сервіс, млинець!
На вечерю приношу ковбасу з дому і вона заходить “на ура” з рисом та м’ясом. Катя та Віталік оживають, навіть щось їдять та п’ють чай.
Ну а ми з Пашею не пропустили і виграли в карти у трохи ослаблій парочки 😊.
Холодить, поки відкручував кришку біля залізної пляшки, пальці примерзли до заліза. Не пригадую тут такого. Наповнюємо пляшки окропом, щоб кинути у спальник у ноги як грілка. Спати ще рано, ось і я, загорнувшись у теплий ситусаммітівський спальник, слухаю музику і клацаю пальцем по екрану телефону для тебе, читач наших пригод на Евересті цього року. Спати.

День 15.

Спалося якось дивно. Хоч і було холодно, близько 3-ї ночі я прокинувся від того, що стало дуже спекотно. Я зняв шкарпетки і викинув зі спальника пляшку з ще теплою водою. І наче якось поспав до 6 ранку. А о 6-й ранку сонце висвітлило намети і стало дуже тепло. Правда, весь конденсат від дихання у вигляді інею на спальнику розтанув і норовив при перевертаннях з боку на бік затекти за комір 😊.
Я завжди ношу на висоту 2 шапки. Одна ходова, а одна трохи більшого розміру, в якій я сплю. Спати в такій шапці комфортно, голову не стискає, а головне – можна шапку насунути на очі, щоб не застудити гайморові пазухи. А ходову шапку кладу на груди під термобілизну, щоб не остигали груди та бронхи, якщо капюшон спальника не сильно затягувати.
На висоті ночувати – це окрема історія. Є таке явище – “дихання Чейн-Стокса”. Це коли засинаєш і зупиняється подих. І буквально через пару секунд ти прокидаєшся в паніці, начебто виринаєш з-під води після довгої затримки дихання. Оскільки це відбувається вночі, а навколо обличчя ще затягнутий капюшон спальника, то здається, що ти пов’язаний по руках і ногах. І в паніці хочеться розтягнути затяг капюшона і витягти руки назовні зі спальника. І так можна “засипати-прокидатися” години 2-3… Спочатку це справді паніка, а потім звикаєш. У мене таке буває, коли засинаю і дихаю через ніс. А коли дихаю ротом, такого не буває. Начебто. А зараз взагалі, щоразу, коли прокидаєшся на такому вдиху, вже в мозку наголошуєш: а, ну окей, треба подихати ротом і заснути 😊.
За сніданком щось ніхто не їсть особливо, тільки я уплітаю все поспіль. Команда виявила чудеса швидкості зборів і ось ми о 8.25, на п’ять хвилин раніше запланованого, висуваємося вниз у бік Базового табору. На нас чекає довгий шлях.
На шляху до Middle camp збираю пластикові пляшки, бляшанки, які кидають місцеві погоничі яків. Це, швидше за все, через відсутність елементарної освіти та культури. Скажу, що на висоті 6300 це робити не так уже й легко. Коли в руки зібрав 2-3 банки, потрібно зупинитися, стати на коліна і зняти рюкзак, засунути це сміття під бічні стяжки, хоча це все завжди намагається висипатися. Потім встаєш і ще треба наздогнати хлопців, які за цей час встигли піти метрів на 150…
Проходячи через китайський табір, краєм ока помічаю, що від вчорашньої купи снігових якорів, що лежала, залишилося не багато, розумію, що команда перильшиків сьогодні починатиме вішати перила на Північне Сідло.

Цього року якось затягли з провішуванням перил і реально до 24 квітня не провішено ні метра. Так, цього року дуже багато снігу з півночі.

Години за 4 доходимо до Middle camp, де кухар приготував суп, смажену картоплю, рибу, макарони, овочеве рагу та десерт. Але крім мене знову ніхто, крім солодкого чаю, нічого не їсть і не п’є. Тепер я зрозумів, чому я не худну навіть у таких експедиціях 😂😂😂.
Хвилин відпочивши 40, ми збираємося на другу частину шляху. Тут уже має бути легше, бо як мінімум тут нижче 6000 метрів над рівнем моря.
Збивають темп каравани яків, які ходять то вгору, то вниз. Їх доводиться пропускати щоразу йдучи убік від стежки чи піднімаючись вище схилом. Звичайно, сервіс покращується, і доводиться закидати яками в табір АВС столи, стільці, намети, генератори, кисень, навіть килими та обігрівачі, матраци та газові плити.
Зустрічаємо на заваді велику групу китайців. Є спортивні хлопці, а є безглузді дівчатка у шапках із помпонами. Хоча важко зрозуміти, хто з них готовий іти до вершини.

До табору доходимо ще сонечком. Я з Катею йду ззаду, а Паша з Віталіком трохи попереду. І ми бачимо, як вони при вході на галявину Базового табору круто повертають у бік бару “7 вершин”. Причому так впевнено 😎 Я розумію, що в гості хочу йти тільки як мінімум поголеним і вмившимся, а ідеалі ще б і переодягнутися, бо 3 дні не знімав термуху, і йду до нас у табір. Але виявилося, що це просто добре набита стежка вела до бару. Хлопці це смітили, постояли, подумали і звернули теж до нашого табору.
Хочеться коли. І як тільки ми прийшли до Базового табору, Віталік дістав усім по пляшці. А на вечерю я приніс чорний бородинський хліб ще з дому(!), гірчицю, сала та ковбаси! І всі дуже добре підкріпилися.
Даємо завтра кухареві виспатися і замовляємо сніданок аж на 9 ранку!
Ще трохи балачки і розходимося близько 22,00 по наметах. Втомилися трохи 😊.

Вас може зацікавити
  • Реєстрація
  • Вход