Укр

Експедиція EVEREST ALPOMANIA 2019. Частина 4. Вихід 2.

18 Листопада 2022

Щоденник експедиції від Валентина Сипавіна. Дни 16 – 22.

День 16. 26 квітня.

День відпочинку. Ще звечора замовили сніданок о 9.00. Щоб поніжитися у спальнику у наметі у теплі. Коли табір висвітлює сонце (о 7.45 ранку), то в наметі відразу начебто “включили” кайф та тепло разом узяті. Те саме ввечері. Лежиш такий собі в одних шортах до 17:30 і потім раз, і за пару хвилин сонце “вимкнули”. Якщо не встиг за ці пару хвилин надіти пуховку та теплі штани, то потім робиш це тремтячи від “вечірньої прохолоди” 😁.
Ось і ми вирішили покайфувати довше до сніданку.
Сьогодні на мою вказівку нічого не робимо. Від слова “зовсім”. Можна тільки їсти, пити солодку колу, спати, писати додому.

А, так. Звичайно ж душ! Кухар його налаштував, і тепер це реальна газова колонка та реальний душ! Можна не тільки нормально помити голову, а й просто покайфувати, стоячи під гарячою водою! Головне – не застудитися. Пощастило, дні відпочинку були сонячні. І ти такий після душу ще в душовому наметі накидаєш на себе пуховочку і шапку і бігом у жаркий свій намет.
Це ж верх блаженства після кількох днів, проведених у термобілизні, просто повалятися на ковдрі. У наметах справжня спека. Ультрафіолет на такій висоті робить свою справу. Навіть без темних окулярів у наметі не зручно.
А ще стафф табору запустив пральну машину. Тобто розумієте, який кайф. Віддав свої брудні шмотки, а вони в машинці попрали. Щоправда, був конфуз. У минулих експедиціях я бачив, як тибетці після прання свої речі розкладають сушитися на каменях і камінчиками притискають, щоб вітер їх не забрав. Так і зараз, перші намагалися Катя та Віталік. А коли ми вийшли зі столового намету після обіду – вуаля! Всі їхні речі лежали акуратно на каменях 😁.
Я потім попросив приносити мої прання у відрі і розвішував їх у наметі. Але так як мої речі випрали вже ввечері, коли сонце вимкнули, то, не дивлячись на віджимання і сушіння, всі мої футболки і термухи замерзли і стали твердими 😂. І висіли наді мною всю ніч, як гільйотина.

Ну, і, звичайно, по обіді всі вирушають наметами для спортивного денного сну.
І головне – в базі є інтернет! Тут уже можна зателефонувати до сім’ї, відправити фотки знайомим, запостити щось на фб або інстаграм. Але, якщо чесно, то на такій висоті мозок не дуже й хоче напружуватися.

Це для тебе, читачу, напевно, цікаво: експедиція, Еверест, сходження, як погода, самопочуття… А в мене це вже третя експедиція і, якщо не рахувати якихось нюансів, то все буденно та стандартно. Усі професії важливі та потрібні. Але, це я до чого. Що хлопці не пишуть щоденники та особливо не постять різне з кількох причин. Перша, це зрозуміло, забобонна. Типу, давай зійдемо, а потім писатимемо. Я їх у цьому розумію та підтримую. А друга, як я вже писав, це небажання напружувати мозок, мовляв, он наш головний гід пише, ось його і читайте 😁 А мені віддувайся за всіх. Але нічого, я звикли…

День 17.

Взагалі день відпочинку – це нормально. Два дні – напружено. А три дні – дуже важко.
Завтра за планом вихід. Але поруччя ще немає. Ми сподіваємось, що будуть.
Зарядив рації, гоупро.
Плідно попрацював. Вирішили зробити експедицію на найвищий вулкан Австралії та Океанії – на найвищий вулкан Австралії та Океанії – Гілуве (Папуа-Нова Гвінея), на найвищу гору Австралії та Океанії – Піраміду Карстенз (Індонезія). Ну, а чого дрібнитись, якщо летіти в ті краї 🔥🔥🔥.

А ввечері, вже прямуючи на вечерю, довідалися новини, що перильна команда спустилася вниз. Тобто сенсу виходити нагору завтра немає. Не з великим ентузіазмом зустрічаємо цю новину, але подітися нема куди, готуємося до ще одного дня відпочинку.

Увечері дивилися фільм “Зелена книга”. Зайшов мені він так собі…

А ще я періодично листуюсь із Сашком Тельновим, який ходив на Еверест у 2017-му. Він зараз на Лхоцзі. Маршрут та багато таборів там збігаються з класичним маршрутом на Еверест з боку Непалу. І ось наведу буквально його слова з приводу Еверета з півдня:
– Все ж таки з півночі набагато легше йти. Навіщо народ мучиться і йде з півдня за шалене бабло? Народу – натовпу. Проблеми з усім. З електрикою, інетом, наметами (ставити ніде). Кхумбу руйнується.

День 18.

У вимушений день відпочинку вирішуємо не сидіти, а з’їздити до самого високогірного монастиря в Світі – Ронгбук.
Наш начальник Базового табору справжній вирішував. Потрібно машину? Не питання! Чи захотілося свіжих мандаринів? Будь ласка! Так і зараз, тачка вже готова, і Мінґма за кермом проїжджає всі чек-поїнти, хоча звичайні водії вічно витрачають тут купу часу на перевірки.
Сам монастир особисто для мене нічим не привабливий, хоч і вражає кількість праці, вкладеної в його будівництво. Ну, а потім Мінґма завела нас у кухню, саме де готують їжу для ченців. Саме True з великої літери. Тут же тибетка місить тісто, помічник прямо з мішка підкидає в піч сухе коров’яче лайно, відразу щось вариться. Нас пригощають чаєм Тибету. Це чай з молоком та олією. Гидота рідкісна. Катя мало не виплюнула все на стіл після першого маленького ковтка. Я це побачив і тільки занапастив, хоча моя реакція була практично такою ж. Зате Паша, дізнавшись, що чай додає чоловічого здоров’я, випив три чашки! 😁
А потім ми поїхали до старих руїн цього монастиря. Цей, в якому ми були, виявляється, трохи відбудували після землетрусу в 2015-му році. А старий – це за фактом – кілька напівзруйнованих будівель. Але воно того варте. Мінґма нас повів у реальне старе молитовне та медитаційне підземелля із закопченими стелями та зашліфованими до блиску незручними сходинками лаза до нього. Горять свічки та нікого… Мурашки по шкірі…
Ну а потім поїхали до табору. Відпочинок, душ, інтернет. Ну, а на вечір заплановано вихід у гості до “7 вершин”.
Тут усе у зборі. Познайомився з Євгеном Старосельським, у минулому сильним альпіністом із Харкова, який мешкає на Кіпрі, але має український паспорт. Тож список українських сходників може ще збільшитися.
Поспілкувалися із Сашком Абрамовим, Темою Ростовцевим, Ірою Зісман. Ну, а Олена Абрамова не змогла не принести гітару, а я не зміг їй відмовити і кілька пісень Шнура були нами виконані 😊 Більше не міг, бо завтра виходити нагору, а горло треба берегти. Але, сподіваюся, що не востаннє…

День 19.

Виходимо знову нагору. Ідеться легко. Останні кілька годин так взагалі добре під музику заходять. Але в Middle camp якась нестиковка. Якісь американці гасять у нашому таборі. Розумію, що наш Мінґма здав у найм кілька наметів. Насправді це для Middle camp’а нормальна історія, тому що не всі фірми можуть дозволити собі ставити цей табір. Адже треба намети, кухню, рацію, запас їжі, тримати там увесь час кухаря та помічника. А за час усієї експедиції там ночують лише 3-5 ночей. От і здають іноді місця у цьому таборі конторкам простіше.
Натомість американський гід виявився дядьком у віці та досвідченим. 9 експедицій на Еверест, 6 разів до вершини. Але з півночі вперше потрапив лише торік. І каже, що на південний бік більше ні ногою.
Повечеряли, побалакали, перекинулись у підкидного дурня і спати.

День 20.

Встали, поїли, пішли. Нічого особливого. Щоправда, до табору 6400 дійшло набагато легше і швидше, ніж уперше. Погодка була супер.
По дорозі деякі озера розтанули, ми навіть бачили пару відео, які падають у воду. І тепер стежка йшла трохи коровіше, але терпимо.
Ми вже знаємо, що поруччя є до 7000 і настрій у всіх відповідний. Але у нас за планом ще день акліматизації на 6400, тож ми нікуди не поспішаємо.

День 21.

День відпочинку. Мені спалося не надто. На подив, Каті завжди спиться добре. Я в шоці 🙂
Після сніданку ліниво вирішуємо прогулятися вище за табір. Але на багато бажання не вистачає. Хоч це вже другий вихід на 6400, але ми ще не супербадьорі. І це вкотре підтверджує, що день відпочинку ми зробили правильно.

Після прогулянки збираємось і готуємось до завтрашнього виходу на Північне Сідло у вигляді денного спортивного сну.
Увечері в гості прийшов Макс Шакіров. Побалакали. Їхня група завтра хоче проводити льодові заняття. А ще мають кілька нестандартних проектів у міжнародній групі.
Один 61-річний (!) італієць хоче спуститися на лижах з Гори кулуаром Хорнбайна.
У Шамоні є один невеликий і досить аскетичний кемпінг, у якому господар – суворий дідусь. Він нас завжди проганяв спати рівно о 22:00. І завжди в його очах я бачив якийсь прихований смуток. І тільки потім я дізнався, що його син, Марко Сіффреді, перший, хто спустився з вершини Евересту на сноуборді кулуаром Нортона. Але наступного року він зійшов на Еверест з метою спуститися кулуаром Хорнбайна і зник безвісти.
Ще один хлопець у міжнародній групі Макса хоче зійти без кисню вже не пам’ятаю, яку спробу за рахунком. При цьому, наскільки я зрозумів, у нього немає особливого досвіду.
Це мені нагадало ще одну трагічну історію з японцем Нобуказом Куріком, який вісім (!) разів намагався зійти на Еверест без кисню. На жаль, восьма спроба стала для нього трагічною та останньою. При цьому гірський досвід у нього був “класичний семивершинний”: Аконкагуа, Деналі, Кіліманджаро, Ельбрус і Карстенз, що, як на мене, не дуже багато для Евересту б/к (без кисню).
А ще Макс любить чорний чай уприкуску з нашим шматковим цукром-рафінадом, як у дитинстві.
Забовталися ми до вечора. А завтра вихід на 7000. Спати.

День 22.

Сьогодні день виходу на Північне Сідло! У деяких учасників це буде перші 7000 метрів над рівнем моря у житті. Настрій у всіх бойовий.
Снідаємо, одягаємося у висотні черевики та штани, збираємо рюкзаки та потихеньку виходимо. Наче й сонце, але вітерець дуже холодний. Повільно доходимо до crampons point. Це таке місце, де багато фірм залишають пластикові бочки, щоб туди складати кішки та страхові системи, щоб не тягати зайву вагу туди-назад.
Після, вже в кішках, йдемо на початок поручнів.
Порівняно з минулим роком, перила суттєво змінилися, стали крутішими у багатьох місцях. Та й рельєф змінився теж. Верхня третина виглядає крутувато, що особисто для мене тільки додає азарту.
Паші до перил не звикати, він навіть встигає знімати відео на камеру, хоча його організм, як зізнається сам Паша, ще трохи ослаблений антибіотиків.
Катя та Віталік тримаються бадьоро, хоч я бачу, що перша частина їм дається нелегко. Але потім хлопці звикають і навіть починають жартувати та сміятися на привалах. Хоча в результаті ми пройшли до Седла всього з двома чи трьома привалами.
Я скажу, що для досвідчених висотників на цій ділянці немає особливих складнощів.
Але в нас є повністю комерційна експедиція. Ми не ставимо якихось спортивних та рекордних надуманих цілей. Наше завдання – це безпечно зійти та спуститися з Гори. І зараз Еверест – це практично повністю комерційна Гора. Так, побільшало комфорту, так, шерпи дуже допомагають. Але, як би там не було, в сухому залишку, ти сам йдеш, а не несуть тебе і ноги за тебе ніхто не переставляє, на вершину, яка за будь-якого сервісу не стала нижчою ні на метр, на висоті 8800 метрів не стало теплішою. на градус, а вітер не став слабшим за останні 100 років…
Поступово ми наближалися до заповітної позначки 7000 метрів. Катя все частіше запитує, чи далеко 😁 у відповідь отримує, що це одне з найнелюбніших гідами питання…
На Сідлі сонечко, тепло та благодать.
Розкидаємося наметами, вирішуємо, що я з Катею, а Паша з Віталіком.
Спочатку ми хотіли шерпа + клієнт, але для першого разу передумали.
Я сходив ще трохи далі, побачив всю Північну Стіну і сфотографував її спеціально для Павла Шабаліна, який пройшов цю просто нереально гігантську стіну у складі збірної команди у 2004-му році (є фільм на youtube, можна подивитися і зрозуміти цілеспрямованість тих людей). А ще я побачив, що поруччя висять приблизно до висоти 7200 метрів і все.

Повернувся, заліз у намет, Катя вже переодяглася, схоже, і відпочиває у спальнику.
Довелося розбудити її, а ще покликати хлопців із сусіднього намету, щоб змусити їх хоч щось з’їсти.
Ми затягли висотне харчування сюди у вигляді пасти Сициліана, рис із куркою та ще чогось там смачного, а вони, бачите, не хочуть це їсти! 😂 Тільки печиво та баунті уплітають за обидві щіки. Ну, хоч щось, все одно молодці. Ну а я завжди можу їсти і згадую історію, коли торік я на 7700 наввипередки з двома шерпами, з якими я жив у наметі на штурмовому вже виході, їв сало, бо ризикував залишитися без нього 😁.
Ну, а потім відбулася напружена партія підкидного дурня на висоті 7000 метрів. Боротьба була запекла і закінчилася з рівним рахунком 10:10.
Вечоріло. І хлопці по черзі стали вибиратися до своїх наметів.
Ми приготувалися до сну, налили окріп пластиковими банками і кинули в ноги, щоб було тепліше. Я навіть легко заснув, що на 7000 метрів дуже добре.
І тут почалося…

Вас може зацікавити
  • Реєстрація
  • Вход