Укр

Експедиція EVEREST ALPOMANIA 2019. Частина 5. Ковбасить.

18 Листопада 2022

Щоденник експедиції відВалентина Сіпавіна. День 23.

23 день. 3.05.2019.

До ночі вітерець посилився. Я пам’ятаю всі свої ночі на висоті 7000 і вище, особливо ті, що спали без кисню. Але ця була, мабуть, найкраща за якістю сну. По-перше, цього разу у мене був новий теплий спальник і я спав тільки в двох шарах термобілизни.
Хоча, пам’ятаю, як минулого року ледве дотяг до ранку, стукаючи зубами, хоч і був одягнений у висотні штани та пуховку прямо в спальнику! По-друге, ми поклали в ноги пляшки з гарячою водою, це теж дало тепла та кайфу.
На такій висоті дуже важливо, особливо коли кілька людей спить у наметі, щоб був приплив свіжого повітря та відтік вуглекислоти. Тому я відкрив трохи блискавку на наметі біля обличчя і, на диво, швидко заснув.
Коли вітер посилився, я не звернув на нього особливої уваги. Ну, вітер та вітер. Лише при сильних поривах вітру прокидався тільки від того, що через відкриту блискавку щоразу мені на обличчя залітав ніжний сніговий пил.
До середини ночі стало якось сильніше тріпати намет, що один раз Катя не витримала і навіть запитала: “Валик, ну ти чого спиш, адже ураган?!”
На що, я вже точно не пам’ятаю, відповів, на кшталт, ну вітерець, нічого страшного. Перекинувся на інший бік і далі продовжив спати. Можливо, саме така моя впевненість передавалася Каті і вона теж продовжила спати.
Я за своє життя бачив багато вітрів і навіть фразами на кшталт “нам дуги від намету клали на обличчя” мене не здивувати. Але ближче до четвертої ранку я все-таки кілька разів інстиктивно викидав руку зі спальника при затяжних поривах, щоб притримати дуги намету зсередини.
Вже потім, коли ми ділилися враженнями, Віталік розповів, що від страху, що порве намет, він повністю одягнувся у висотні штани та пуховку та готувався до блискавичного розриву намету 😁.
І тут зовні почалася якась нездорова движуха. Я почув голоси шерпів, і то були голоси не в наметах. Я крикнув Даві, нашому сирдарові, намагаючись дізнатися, що трапилося, але мій крик потонув у гулі вітру.

Я знаю, що Дава знає , що я не роздовбаю в горах і, не дивлячись на відносини гід-шерпа, я завжди готовий допомагати, носити, готувати окріп на рівних. Тому я підсвідомо розумію, що коли щось трапилося, то мене покличуть на допомогу. Крики все посилювалися, але до нас не вдавалися шерпи, тому я спокійно ліг далі подрімати. Вітер продовжувався і тут Дава заскакує до нас у тамбур.
– Дава, що сталося?
– У нас порвало намет!
– Епт, скажи, нехай шерпи залазять до нас у намет і розслабтеся!
– Ні, ні, у нас багато роботи!
– Допомога потрібна, Даво?
– Дякую, поки ні, я скажу!
І втік.
Вже потім я дізнався, що вони в цей час повертали туалетний намет.
Через хвилин 20 Дава знову прибіг і сказав, що у нас у тамбурі готуватиме окріп. Я ще раз покликав їх до нас у намет, але знову сильно дунув і Дава знову втік. Я став потихеньку вдягатися. Ставало ясно. Було видно, що намет повний снігу. У снігу було все: спальники, черевики, рюкзаки. Від вітру навіть із нижніх кишень намети повилітали рації, аптечка, окуляри та інші дрібниці. Я визирнув з намету в бік АВС і побачив сонце, що сходить, і трохи хмар. Хоч намет і продовжувало міцно балакати, нічого не викликало занепокоєння. Ну, негода, мало, це ж гори. А потім я визирнув в інший бік (бік Евересту) і напружився. Нереально чорна і величезна хмара висіла над Горою, над Чангцзе клубилися величезні прапори снігу, показуючи, що вітер сильний.

Я одягнувся в комбінезон, який мені подарувала приймаюча компанія і який я взяв для тестування для початку на 7000, взувся і став топити сніг на пальнику, який закинув Дава годиною раніше. При цьому я крикнув Паші з Віталіком, що настав час відвалювати вниз і щоб вони збиралися. При цьому розбудив Катю, яка, на мій подив, побурчала “дай ще півгодини”, але дисципліновано почала ворушитися і одягатися.
Катя зібралася швидко, хлопці вже одягали системи та кішки на вулиці. Вилізли з намету, шерпи кажуть, що порвало в мотлох три намети шерпів і ще два намети нашої фірми з іншими клієнтами і один ще трохи. І вони весь скарб намагаються прив’язати до забитих у фірн снігових якір. Допоміг їм.
Почувши про готовність Каті та Віталіка до руху, я дав команду йти до поруччя. Паша сказав, що наздожене, не вірити йому в мене підстав не було:).
Відвалювали швидко. Тому що іноді пориви вітру були такі, що снігово-льодовою крихтою боляче било в обличчя, причому не по 5 секунд, як це зазвичай буває, а затяжними поривами до півхвилини дат так, що ставало складно вдихнути.
Якоїсь миті почули крики, але не розібравшись у їхній причині, продовжили спуск.
Потім нас наздогнав один із шерпів і попросив у мене запасні темні окуляри. Зрозумів, що це наш Дава його до мене послав, здогадуючись, що в мене вони точно є. Так і сталося, врятували хлопця:).
А потім нас наздогнав і сам Дава, розповідаючи, як поривом вітру забрало 4 шерпські рюкзаки зі спальниками клієнтів, двох індусок і ще по дрібниці. Але розбиратися будемо внизу, зараз потрібно валити вниз.

З індусами, як завжди, сум. Ми цей дитячий садок зустріли ще на шляху до Базового табору. Це реальна шкільна (!!!) група, яка після року навчання та якихось сходжень йде на Еверест. Ну це повний песець… Недарма, коли дунув сильний порив вітру, цих бідних дівчаток, зростом по 150 см., шпурнуло вниз із майданчика в прірву. Благо, зависли вони на горизонтальних поручнях метрів за 8-10 нижче схилом. Шерпи, звичайно, витягли цих двох малюків, які були в шоці і не могли говорити, забрали у них рюкзаки, адже їх, шерпів, рюкзаки все одно відлетіли.
Як я казав, перила цього року крутіші за минулорічні, тому навіть я пару разів використовував спусковуху.
До речі, жумари Grivel із вмонтованою спусковою пластиною в ручку – це справжня знахідка!
В одному місці між сірками побачили тупо полетілий зібраний чийсь намет Marmot без видимих пошкоджень, мабуть, його просто погано закріпили…
Трохи менше години знадобилося нам, щоби втекти до початку поручнів. Було годині 7 ранку. Втомилися. Посиділи і пішли на crampons point, по дорозі обмірковуючи, що робити з спальниками, що відлетіли.
На crampons point зняли системи та кішки та побрели до табору АВС.
За планом у нас цього дня мала бути пуджа в АВС. І через сильний вітер навіть в АВС шерпи вирішили проводити Пуджу в кухонному наметі! Я таке вперше бачив!
Пуджа зайняла години 2, я приліг з краю і трохи пару разів не вирубався під тужливі молитви шерпів.
Потім почали збирати пораду щодо порятунку рюкзаків та спальників. Завтра, за прогнозом снігу, багато і шерпи хочуть сьогодні по обіді сходити пошукати їх. Мабуть, багато в них там і свого полетіло.
Вирішують, що підуть ушістьох. Четверо чекатимуть на перилах, а двоє взяли мотузку, льодові молотки, штук 5 льодобурів та навіть каски.
Пропоную допомогу, свої рації. Але Дава каже, що приблизно бачив, куди все полетіло, типу, недалеко від поручнів, скоро повернуться.
Ми пішли повалятися в наметах, хоч нехило задувало. Та й, до того ж, сніг пішов.
Хлопці повернулися ще засвітло, знайшли 3 рюкзаки з усіма спальниками. Одного рюкзака так і не знайшли. А ще один, за їхніми словами, лежав за півметра від вузької глибокої тріщини, і, якби трохи убік, то фіг би дістали!
Ну що сказати. наші шерпи – красені! Самі накосячили, самі швиденько виправили. Молодчаги. Увечері вони прийшли до нас і ми ще довго сиділи і балакали про всяке і раділи, що так закінчилося.
Розійшлися по наметах вже під досить сильний снігопад і після ночівлі на висоті 7000 метрів тут затяглося вмить під ніжний шелест сніжинок об намет.

Вас може зацікавити
  • Реєстрація
  • Вход