Укр

Експедиція EVEREST ALPOMANIA 2019. Частина 6.

18 Листопада 2022

Щоденник експедиції від Валентина Сипавіна. Дни 24-33.

24 день. 4.05.2019.

Сонце висвітлило намет близько 6 ранку. Спати було тепло, бо весь намет завалений снігом. Як тільки сонце вийшло – у наметі духовка. Вилазимо зі спальників, хтось у туалет встає, а у кого є піботл, той із намету не виходить і валяється до сніданку 😊.

Встали рано. Катя, як завжди, сидить біля кухні та посміхається. Я завжди тішуся, коли день так починається.
Навколо сюрреалістичні краєвиди. Весь табір та прилеглі тріщини льодовика засипані свіжим снігом, що переливається на ранковому сонечку.
Сьогодні валимо до Бази. Якось віриться, що сонце нас зігріватиме весь шлях, але тільки глянувши вниз по ущелині, я зрозумів, що доведеться несолодко. Так і сталося. Через 30 хвилин нас накрило снігом, який тривав майже до низу.
Ідемо майже без відпочинку, тому що холодно і в спину міцно задуває.
Добігаємо до Middle camp’a за 3,5 години. Ще в базі один індус молодий з нашої фірми попросився з нами, на кшталт погано себе почував. Але щось він не тримав наш темп, і ми пішли вперед.
У Middle camp швидко попили чаю, перекусили та побігли вниз. Ще 2:45 і ми у Базі. Все, акліматизація закінчена. Тепер вниз, до села, чекатиме поруччя та погоду.
Справа в тому, що поки перильна команда не вийшла на вершину, ніхто не може підніматися. Такі правила.
Увечері відпочинок, від’їдаємось.

25 день.

Валимо вниз у село. Підсвідомо розумію, що може затягтися, т.к. вже 5 травня, а поруччя вище 7200 метрів немає. Це не дуже добре. Але погода не тішить, у прогнозі вітри сильні. За нашою інформацією, перильна команда теж спустилася до 11 травня (!) вниз у село на відпочинок.

Індус молодий на ім’я Парт попросився з нами та Оля. Оля теж із нашої експедиції, живе в США, говорить російською, ми з нею добре спілкуємося.
Приїхали до Ташидзонгу, нас місцевий тибетець намагається затулити в якийсь дивний готель. Відстій повний. Я наполягаю на тому, що ми хочемо у Chomolangma hotel. Я просто знаю і жив двічі в ній, хоч не фонтан, але краще, ніж у цій. На всі протести тибетця, що в Chomokangm’і немає місць, я не реагую і йду прямісінько у знайоме подвір’я. Тут нічого не змінилося, навіть хазяїн, старий алкаш, на місці. Чи мене дізналися, чи всім так усміхаються, то 2 кімнати нам знайшли. Вирішуємо, що в одній Катя та Оля, а в іншій, так і бути, візьмемо до себе індуса і заїдемо вчотирьох.
Покидали шмотки і пішли в кафешку, в якій ми два попередні роки поспіль їли офігільні (або все-таки “офігенні”) салати зі свіжих помідорів, огірків та цибулі. У кафешці нічого не змінилося, все ті ж молоді господарі, те саме меню в 3 стовпчики: китайською, англійською і ціна. Ми вибираємо блюдо, тикаємо пальцем в англійський напис, господарі дивляться на ієрогліфи, добродушно кивають і йдуть на кухню. Але з англійською важко. Якщо попросити смажену картоплю не соломкою, а слайсами, то це потрібно застосувати всю майстерність гри в корову і жестами показати. У відповідь кивають завжди “yes”, а за фактом іноді виходить, що вони так і не зрозуміли нічого.

Одного разу я сам навіть досмажував картоплю з грибами на кухні, бо винесли все якесь проварене. Це був ще той experience 🤦‍♂️🔥. Якщо чогось не вистачає, то вже за 5 хвилин господиня біжить із магазину з пакетом свіжих огірків чи помідорів. Коротше вони прикольні.
Сама гостишка, якщо її можна так назвати, прогресує та розвивається. Насправді, це стрімкий заїжджий двір, яким ще два роки тому гуляли корови і чайник кип’ятять на такій лінзі, типу супутникової тарілки… Зараз це “star-rated home INN (silver) family house” ☝️.
Є прикольна лаунж-зона з диванами та столами, де ми збиралися пограти в карти, поїсти фруктів (частіше й те й інше одночасно) та вечорами подивитися фільми.
Так, тут є вай-фай, можна дивитися фільми онлайн. Подивились у перший вечір “Про що говорять чоловіки”. Ну таке…
А ще розболівся зуб після 7000. На зв’язку із однокласницею Женею, яка мій стоматолог. Після детального опису ситуації прогноз її невтішний, п’ю німесив 2 рази на день і салат з помідорів жую через раз.
І кашель. Особливо вночі. Не роздовбаю і полощу горло постійно.

26 день.

Спалося добре. Починається День Сурка. Поїли, відпочили, зібралися в лаунжі, пограли в карти, поїли фруктів, пообідали, прогулялися, купили ще фруктів, відпочили, повечеряли. Добре, що в готелі цього року зробили душ. Причому настільки прикольний, що зверху вмонтовані лампи типу UFO, після душу можна відразу під ними і висушити голову.
Сьогодні ввечері до перегляду фільму “День Радіо”. Я його до ладу ніколи не дивився, тому фільмець зайшов просто на відмінно і всі насміялися. На перегляд приходили Тема Ростовцев, Іра Зісман із “7 вершин”, вони теж приїхали на відпочинок сьогодні, і Макс Шакіров.
Кашель мій триває ночами. А вдень добре все.

27 день.

Дивись 26 день. Лише фільм інший був. А ще ми освоїли іншу карткову гру – деберц. Відпускає зуб, це тішить.

28 день.

Новин про перила немає, сидимо. Дивись 26 день. 😂 А ні, сьогодні вирішили з’їздити на міфічні гарячі джерела, про які не знає сам Алекс

Абрамов. Ну ок, подивимось. Беремо машину і їдемо по неживій, але красивій ущелині хвилин 40. Заїжджаємо в якесь 100% true село Тибету. Одні глиняні будинки, типу глухі аули у фільмах про Афганістан. Діти нас лякаються, жінки теж. Але ми швидко збагнули, в чому справа, винесли з машини пакет мандаринів і роздали всім. І тут ми стали всім цікавими, за підсумками з нами навіть сфоткалися великою групою. Але, знову ж таки, головним бажанням місцевих було подивитися на фотографію в телефоні 😁.
Самі джерела є досить похмурою і брудною ванною приблизно 5×3 метри, але в якій реально гаряча вода. У ванній купалися якісь шерпи, що теж спустилися на відпочинок. Я був у передболювальному стані, а Паша з Віталіком залізли та кайфонули. Вода проточна, без особливого запаху, з дна йдуть бульбашки якихось газів. Думаю, тема релаксу в цьому місці заслуговує на увагу, але якщо привезти з собою пару шезлонгів…
На вечерю традиційно салат зі свіжих помідорів та смажена картопля. Діти замовляють місцеві супи, рис, якесь м’ясо. Я не можу навіть дивитися на це

29 день.

Вже втомились тут сидіти. Потрібно їхати нагору, хоча прогноз взагалі ні про що і перильники сидять у селі внизу. Але ми їдемо з прицілом сходити на вечірку табору “7 вершин”. Знову внизу туга, нічого цікавого. Снідали, сіли в машину, забрали ще Макса Шакірова і за годину доїхали до бази. Посиділи в нашій кухні, попили чаю, час на вечерю, пішли потім на вечірку.
Для тих, хто не п’є алко, Олена Абрамова на барі робила чай, кавоварка не працювала, але був цілий тенісний стіл фруктів, сиру та солодощів. Я підсів до Євгена Старосельського та наслухався історій харківського альпінізму. Згадували багатьох альпіністів, які 15-18 років тому були моїми ще інструкторами, з якими Євген ходив у гори. Було дуже цікаво.
А наприкінці вечора ми стягли з вечірки гітару (з дозволу господині табору Олени Абрамової) та ввечері з Пашею поспівали пісень. Було прикольно.

30 день.

Ранок почався з того, що Кетрін – француженка з нашої фірми, демонстративно попросилася переїхати в найдальший від кухні порожній намет. Напевно, їй не сподобалися наші пісні, хоча ми й розійшлися культурно об 11-й вечора 😊.
Вже втомилися сидіти на одному місці, хочеться кудись іти, а йти нікуди. Прогноз, загалом, не найгірший, але, за нашими відомостями, команда перильників сидить унизу на селі і раніше 15 травня виходити не планує.
Туга санаторна.
Встаємо на сніданок, після сніданку бовтаємо зазвичай у кухні, в карти можемо перекинутися, за годину до обіду розходимося по наметах, потім обід, денний спортивний сон і вилазимо до вечері, вже коли зайшло сонце і в наметі стає, м’яко кажучи, холодно.
Ось такий короткий зміст дня. А ще ввечері знову Пашу вмовили поспівати. Ну і потім я пару пісень, потім знову Паша, знову…

31 день.

На Горі без змін. Наш бос табору Мінґма вже не знає, куди подітися від наших наполегливих розпитувань. На цей раз він запропонував масаж у китайському таборі. Типу, є два масажні крісла, велкам!

Першими пішли Катя та Віталік. Через 20 хвилин прийшли радісні та емоційно розповідали, як же круто релакснути на 5200!
Паша десь спав у наметі. І ми пішли з Олею.
Так, крісла виявилися прикольними. Поки ми кайфували, наш Мінгма весь час спілкувався з відеозв’язку з дружиною, демонстративно показуючи їй свою спортивність. То сяде на велотренажер, то візьме до рук гантельки і вдає, що хитає прес. Загалом, це виглядало комічно. Після масажу я обстежив китайський табір. Багато, звичайно, зроблено для понтів, але око тішить. Після місяця пустельного Тибету, де оку зачепитися нема за що, штучний газон викликає усмішку.
Вже точно не пам’ятаю, чим займалися ввечері, якось усі ці дні відпочинку наклалися віч-на-віч. І я описую цю частину щоденників у наметі на 5800, лежачи в спальнику в Middle camp’і, коли минуло вже багато часу.

32 день.

День Сурка. Паша все поривається кудись сходити, щоб акліматизація не йшла 🙂 Але вранці дме холодний вітер, вирішуємо сходити по обіді. Душ, прання, чим ще можна зайнятися у Базовому таборі?
Після обіду пішли на моренне озеро, що за табором “7 вершин”. Ідеться дуже легко. Згадуємо, як важко далася ця сама прогулянка на початку експедиції. Зараз без нічого збігали і навіть без задишки.
По дорозі назад спускалися через табір Макса Шакірова, він нас покликав на чай і ми погодилися.
Макс заварив реально гарного чаю не з пакетиків, було круто!
А так, п’ю антибіотик.

33 день.

За планом було сьогодні виходити, але китайці навіть не сіпнулися. Сидітимемо. Але дах зносить. Я ще вчора сказав Мінґме, що якщо сьогодні сидимо, то ми катаємось на джипі офіцера зв’язку по табору. Мінґма думав, що я жартую, от і погодився. А ось і не вгадав він:).
Сьогодні День Народження Олі, подарував їй бафф Alpomania, хлопці подарували теж усіляких дрібниць.
Ну і ось під шумок я забрав у Мінґми ключі, на лижні палиці одягнув прапори Alpomania і ми погнали кататися табором.
Пару фоток та відео можна було побачити раніше у нашому корпоративному інстаграмі. Потусили прикольно та незвично. Мінгма все боявся, що ми йому загробимо машину на цьому камені, але в нас з Катею після доріг в Чилі на Охос-дел-Саладо, коли хвацько по піску, а іноді навіть уночі, заїжджаєш на висоту 5900 метрів, навіть око не смикнулося 😁 . До речі, на зиму 2019-2020 запрошую всіх у цю мегаподорож, це реально круто та незабутньо!
Поїздивши приблизно годинку по камінню, пагорбам та всім таборам, в якийсь момент уже вирішивши, що настав час повертатися, Віталік виявляє, що у нього немає телефону, а він був… Приїхали… 🙂
Розуміємо, що швидше за все телефон випав з кишені на сидіння, а в один з моментів, коли Паша виходив з машини знімати наші проїзди річками, викинув його з машини.
Що маємо: чорний телефон у чорному чохлі серед чорно-сірого каміння на площі 1,5×1,5 км з місцями Пашиних виходів з машини, що приблизно розуміються. Квест розпочався.
А тут ще й пурга почалася. Діти вийшли з машини в одному місці, я трохи від’їхав подалі, вийшов біля струмка. Місце я це пам’ятав точно, обнишпорили все навколо. Підійшли вже й Віталік із Пашею. Не знайшли. Пішли до іншого місця. Знову нічого. Вітер дме і нічого не чути – дзвонити марно.
Я знову повернувся до струмка. І тут краєм ока я бачу прямокутний камінь у каламутній воді річки. А поруч впритул ще один такий самий точно за розміром камінь. Як це побачив на глибині 10-15 см у реально непрозорій воді, я досі не знаю. Мозок підказує, що так бути не повинно в природі і я нахиляюся дістати це каміння. Виявилося, що це телефон і відкрита кришка чохла такого ж розміру! Ура! Він ще й залишався увімкненим. Реально, якби кришка чохла не відкрилася, я не звернув би уваги! Усі видихнули, особливо Віталік. Вирішили, що на сьогодні вистачить пригод і поїхали до табору!
Ну а ввечері був святковий торт, Мінґма притягнув у їдальню велику колонку і ми поїдали солодощі, дівчата навіть трохи дозволили собі білого сухого, а ми балувалися чаєм та редбулом.

Вас може зацікавити
  • Реєстрація
  • Вход