Укр

Експедиція EVEREST ALPOMANIA 2019. Частина 8. Штурмовий тиждень.

18 Листопада 2022

Щоденник експедиції від Валентина Сипавіна. Дни 38-42.

День 38. 18 травня.

Все сьогодні виходимо! Чи ні? 🤪
Вранці француженка стояла за своєю звичкою і дивилася на Гору. Раптом радісно замахала руками і повідомила, що велика група китайців вийшла з табору!
Ми у добрій формі, тому виходити не поспішаємо.
Збираємось, пакуємося. На цей раз уже немає пісень у колонці, все тихо. Начебто боїмося злякати успіх чи ще щось.

Француженка та один індус, які вічно бігають і ходять одразу з бази в АВС, сьогодні не йдуть. Підуть завтра одразу до АВС. Дивні хлопці, бігають всю експедицію, хвалиться один перед одним: “а я сьогодні побіг в АВС за 9 годин”, а потім офігевают, типу, важко, ох, ноги болять. Нічого так і не навчилися, я дивлюся.
Хоча, ні, індус сказав, що піде завтра повільно, щоб не втомитися. Дивний трохи хлопець, начебто ходив на Еверест із півдня, на Чо-Ойю, на Лхоцзе, а такою дурницею займається.
Ще один молодий індус Парт іде з нами. Він так офігел і втомився першу частину експедиції бігати зі своїм другом, що захворів. І тепер нас тримав. Оля захворіла і вирішила ще на кілька днів затриматись у Базі.
Все вже знайоме. Сніданок, тихі збори, запалений ялівець та вихід.
Знаємо, що сьогодні має вийти друга група 7 вершин. Якось дуже легко і невимушено доходимо до Middle camp’a. Настрій таки у всіх піднятий.
По сонечку розійшлися по наметах і я навіть встиг поспати годинку до того, як сонце сховалося за гребінь і настав уже звичний льодовиковий період.
У таборі усміхнений кухар уже чекає на нас і на вечір робить просто шикарну вечерю. Рибу, м’ясо, гриби, макарони, броколі, квасолю. Мабуть, радіє, що скоро йтиме. Тож на зворотному шляху табору вже не буде.

День 39.

Усі рано встали, спали чудово, що мене тішить.
Сонечко вже з ранку нас відігріває. Вирішуємо з Пашею йти в кросівках до АВС. Нечувана зухвалість, як на мене, але що робити, тепло, вважай, майже літо.
Народу йде багато. Когось обганяємо, хтось нас обганяє. Напружує ця ситуація.

Я понимаю, что по прогнозу всего два дня хорошей погоды и все ломанутся. А все – это по официальным данным, 144 пермита и примерно столько же шерпов. И бОльшая часть захочет в первый день, то есть, когда и мы. Вот это и напрягает…
С небольшими остановками доходим быстро до середины пути за два часа, хотя всегда ходили за 3,5-4. Понимаю, что мы в фазе какой-нибудь суперкомпенсации и это не может не радовать. Всё-таки третий выход пошёл на пользу. Думаю, ехать второй раз вниз была бы не очень хорошая идея. Вторую часть пути специально притормаживаю, завтра ещё идти на 7000…
Да, время от Middle camp до АВС составило 5:18. Никогда так быстро не ходил. А Катя подзадоривает, что вторую часть пути можно было быстрее. Катя вообще любительница посмотреть на время, чувствуется легкоатлетическое прошлое :). Но меня на такие краткосрочные цели не подбить, я знаю, что самое трудное впереди, несколько дней.
По сообщению Давы китайцы завтра решат о своём выходе. Но Макс Шакиров говорит, что первая группа 7 вершин выходит завтра.
Ну, мы тоже готовы!
Чувствуется лёгкое предстартовое возбуждение у ребят. Да и я тоже на подъёме 🙂 С таким настроением расходимся спать.

День 40.

Сніданок о 8.00 год. Дава все тягне з рішенням, хоч Абрамов пішов нагору. Терпіти вже немає сил, але ми знаємо, що поки точної інформації не буде, що китайці виходять, не треба йти.
О 8:30 пішла вгору перильна команда. Вже легше. Ми бачимо, що і китайські клієнти теж збираються. Чудово.
Збираємось всією командою з нашими шерпами для ритуалу розподілу шерпів. Це звичайна лотерея. Тягнеш папірець з ім’ям. І все. Цього року наші четверо хлопців усі класні, усміхнені та просто прикольні. І найголовніше, що знають англійську.
Від мене невелика мотиваційна промова – і розійшлися по наметах збиратися.
Виходимо о 10:30.
За один перехід доходимо відразу до crampons point, народу просто натовп. Тут не затримуємось особливо, але все одно маємо багато людей.

Віталік нарахував разом із нами близько 130 людей! Це жесть. Ні, це повний п…ц! Я внутрішньо напружений через таку ситуацію і при підйомі по поруччях на автоматі запам’ятовую по одязі чи рюкзаку: цей повільний, обганяємо його чи цей швидкий, треба відпускати вперед.
У результаті по перилах на 7000 йдемо одні з найостанніших. Бо вийшли запізно. Але тут і зараз це не має значення. Важливе самопочуття учасників, погода, як підуть хлопці з киснем, чи все класно зроблять шерпи, чи встигнуть повісити перила до вершини… Саме з такими думками я йшов угору.
Обганяємо кілька груп, хоча йдемо, не надто напружуючись. У мене важкий рюкзак: 2 запасні кисневі маски та редуктори, три запасні рукавиці, рація та 2 акумулятори, нехила аптека, фотоапарат, гоупро, коротше – нехитрий скарб гіда.
Вже під сідлом різко псується погода, починає валити сніг великими пластівцями. Та тепло. Іду в прималофтовській куртці, яка потихеньку починає намокати.
Кілька разів дістаю телефон і пишу відео. За такої погоди вони виходять прикольні.
Вилазимо на сідло, сніг йде, але пробивається сонце. Прикольно та красиво. Хлопці залізли наметами, а я пішов погуляти, щоб спробувати оцінити реальну кількість людей тут. З цього нічого не вийшло, але зате побачив Алекса Абрамова і він покликав мене відразу в їхній кухонний намет пити чай. Поговорили про ситуацію з натовпом, не дійшли жодного висновку, коли краще стартувати, раніше чи пізніше.
Сонечко почало заходити за гребінь і всі розійшлися по наметах одягатися. Побажали один одному удачі.
Увечері, за традицією, ми всі вчотирьох зібралися в нашому наметі на вечерю. У всіх хороший апетит, але “пасту сіціліано” особливо ніхто не захотів. Хіба що Віталік поїв кілька ложок. А я нормально так приклався :). Акліматизація, однак! Але зате по солодкому всі виступають. У Паші великий запас шоколадок, цукерок “ромашка”, навіть 400 грамовий пакет згущеного молока з дому! У всіх піднятий настрій, це круто.
Ще раз проводжу експрес-курс з математики та алгоритму підрахунку залишку кисню в балоні та розходимося спати. Перед цим, пам’ятаючи про вітри минулого разу, та й не будучи взагалі роздовбаним у горах, розтягнув і закріпив наші намети. Все, можна видихати і лягати.
Спати плануємо із киснем на мінімальній подачі. Катя та Паша чудово влаштувалися з канулою – це такий шланг з подачею кисню в ніс, швидше за все ви бачили такі у фільмах про лікарню. Реально класна штука, на відміну від маски – не заважає говорити, їсти, з нею легше спати. У нас з Віталіком криві перегородки в носі, дихаємо ротом переважно, тому ми в масках.

41 день.

Восхождение на Эверест и восхождение на ЛхоцзеНіч пройшла нормально, всі спали, не скаржаться. Вранці починаємо збиратися, хочемо вийти раніше, годині о 7, але вже о 6 ранку повз наші намети стали проходити індуси та інші.
Ми поїли, зайшло навіть сало. Досить швидко зібралися та пішли. Робимо перші фотки “як космонавт”, тобто в кисневій та лижній масках:).
Спочатку йду в софтшеллі та без кисню. Потім вітерець міцно посилюється, надів пуховку. Іти тепло та легко. Хіба що в юрбі. Але на цьому переході йдемо “в потоці”, не швидко та не повільно. Обігнали реально кілька груп, причому не тих, хто сів на відпочинок, а “відразу”. Для цього потрібно докласти чимало зусиль, зібратися з духом, відклацнутися від перил, прискоритися, обійти людину або кількох, притиснутися до перил, не здохнути :), буквально 5 секунд на подихати і треба відразу починати йти, бо той, кого обігнали, починає упиратися в спину. Коротше, це нелегке заняття, але ми змогли.
На одному з місць для відпочинку наздоганяємо хлопців із “7 вершин”. Під масками і по рюкзаку впізнаю лише Іру Зісман. Молодець, іде!
До останнього зльоту йду без кисню, це абсолютно не напружує. Моя швидкість без кисню дорівнює швидкості загального потоку в кисні, почуваюся чудово.
Але перед закінченням снігового зльоту, вже практично перед табором 7700, потрапили в реальну пробку, якийсь рваний темп і я без випендріжу надягаю маску.
Основний затор на скелях. Віталік і Паша пішли вперед, я з Катею трохи відстали. Катя йде в хорошому темпі, але їй потрібні відпочинок раз на годину-півтори. А тут ми потрапили в потік, якщо з якого випасти, тобто сісти на відпочинок, потім важко вклинитися. Тому ми знизили темп і потихеньку йдемо.

Доходимо до перших наметів, наших не бачимо. Каті кожні 5 хвилин обіцяю, що наш табір скоро. Хоча я далеко попереду бачу рюкзак Grivel Віталіка, і він рухається! Ще хвилин 30 йдемо і ліземо по скелях. Все тут мені вже знайоме. Нарешті, бачу наших шерпів у формі “Шахтаря”, це я так жартома називаю їх чорно-жовтогарячі комбези, які в колір форми футбольної команди. Пара наметів уже стоїть, хлопці залізли в одну, в другу залажу я, розстелю килимки, спальник для Каті і даю залізти їй самій. Після переходу Катя втомилася, але не критично. Година спить і відійде. Залишаю її, сам йду гуляти табором, хоча особливо не розгуляєшся тут – крутий схил, без поруччя іноді стрімко ходити. Дава кличе до шерпів у намет. Вони кльові та веселі. Дружно сидять, Німа топить сніг, решта відпочиває. З усмішками приймають мене до намету. Сидимо і балакаємо про все. Про кількість народу цього року, про кисень, вони показують фотки своїх сімей, Дава намагається навіть зателефонувати до офісу. Так, тут є зв’язок та телефон показав навіть 4G! Але я спробував підключитись, нічого не вийшло і я більше не став садити батарею. Краще виставляти фотки після Гори, гадаю.
Хлопці приготували свій шерпський суп із макаронами, налили мені тарілочку. Ох, епт, він “very spicy”! Гострий, аж кинуло у жар і сльози потекли! Іржуть з мене! Кажуть, ти ж крутий гід, от і їж. На вдачу з’їдаю всю тарілку, але від добавки відмовляюся :).
Іду до нас у намет, розповідаю Каті про суп, на диво, вона теж виявляє бажання в супі! По рації прошу Даву принести тарілочку. Катя вминає цілу тарілку! Молодця! Ось це акліматизація!
Поки що сонце, сушимо внутрішні черевики та устілки. На моє розчарування, внутрішні черевики від Millet дуже потіють, дуже. Я завжди приходив до них мокрих. Але, на відміну від минулих років, коли я ходив у La Sportiva і ноги мерзли, цього року було завжди спекотно. Навіть на штурмі.
Сонечко заходить, зміцнюю намет, бо стоїть він на краю майданчика, і залажу в спальник.
Вперше спатиму на 7700 у термобілизні та софтшеллі, без пухових штанів та куртки. А все тому, що маю крутий спальник AP 2 від SEA TO SUMMIT ;).
З Давою рознесли нові балони хлопцям і нам.

42 день.

Спалося нормально, як це можна на 7700. Вітру особливого не було, було спокійно.
Вранці хотілося повалятися, але треба йти, щоби не потрапити в натовп. Пили чаю, зібралися. Хлопці теж добре почуваються. Паша навіть настільки, що вночі прокинувся з голоду та бажання поїсти сала. Він його знайшов та з’їв! І потім запивав згущеним молоком! Красень, че! Тільки бентежить, що вночі і нишком 🙂 жарт.
Хтось вийшов дуже рано, повз нас йде потік людей. Напружуюсь ще сильніше, розуміючи, що це все буде і на штурмі… Подивимося.
Входимо, йдемо повз, здавалося б, нескінченний табір, який розташувався на гребені. Дійшовши до верхніх наметів, відпочиваємо. Далі взагалі не круто, я сказав би – “поле”. Потім після траверса праворуч виходимо на балкон і сідаємо відпочивати. Це 8000. З чим хлопців та вітаю. Усі йдуть нормально, дихають добре. Роблю традиційно кілька гарних фоток та пару відео.
Снігу цього року практично немає. Дава так і казав, що коли вони закидали кисень на 8200, то можуть бути проблеми зі снігом для приготування води. Потім ідемо далі, теж не круто. Приблизно на 8100 є зручна полка, сідаємо там відпочивати. Ми наздогнали китайців, зважаючи на все, вони знайомі з нашим шерпом Тсерінгом, який йде з нами. Інші наші хлопці пішли вперед ставити намети. І один з китайців, судячи з оранжево-синього комбезу, гід або носій (не клієнт), стоїть і колупає змерзлу кисневу маску. Тсерінг почав йому допомагати. Але щось довго вони колупалися, в результаті китаєць не витримав і каже, типу немає кисню, тоді хоч покурю 🤪. Дістає запальничку, цигарку, закурює. Дає пару затяжок нашому шерпі. Хлопці у шоці:).
До табору залишилося зовсім небагато. Ідемо добре.
За поворотом з’являються намети. Їх багато. Залишається останній зліт, і тут відбувається те, чого я завжди боявся і підсвідомо був готовий. Попереду 4 китайці на чолі з оранжево-синім, потім я, потім хлопці. І тут вилітає гак, на який закріплені перила. Я це зрозумів за частки секунди, поки практично одночасно чотири китайці неприродно смикнулися назад і встиг затиснути мотузку в руці. Це не дало сильно смикнути поручні ззаду хлопцям і вони встояли на ногах.
Я одразу все зрозумів. І далі на автоматі: кисень на 4, відклацнувся від поручнів і бігом нагору. До верху поруччя метрів 20. Побіг. Впав навколішки, задихаюсь. Все бачу, так, вилетів гачок. У мене на поясі рюкзака є скельний якір. Я завжди думав про те, що станції тут, а особливо вище 8300 не дуже, перила закріплені, за моїми поняттями, “так собі”. І що колись він може стати в нагоді. Так, незважаючи на те, що на думку багатьох Еверест – типу “попса”, all inclusive і так далі, це в першу чергу гора, дуже висока гора. І тут все за законами гір. І роздовбати не можна. Тому й був якір.

Восхождение на ЭверестА далі все за класикою. Прошу китайця подати камінь, якір у офігенне місце вставив, забив по саму не хочу. Карабін клацнув, перила повісив. Потім зняв вирваний гак, забив поряд, зблокував шматком мотузки, все з науки. Китайський гід офігел від такої спритності, потиснув руку. Я залишився подихати. Кожен китаєць, проходячи повз, подякував. І потім ще в таборі на 8200 кілька разів тицяв у мене пальцем і щось розповідав своїм.
Ну а далі дійшли без пригод, пара наметів уже стояла. Допоміг шерпам їх краще розтягнути. Катя кішки та систему зняла – і відразу в намет відпочивати, все чітко, за моєю інструкцією. Сонечко, але холодно на вулиці. Хлопці теж у намет відпочивати.
Прийшли зарано, близько 12:30. Часу на відпочинок багато. Це добре.
Кілька годин у наметі полежав і я, посушив внутрішні черевики і пішов гуляти. Багато тут не погуляєш, звичайно, круто та незручно. Але тут мене побачив Дава, почали обговорювати ситуацію, коли виходити. Вирішили перед китайцями. О 20.00 год. Дава покликав знову до шерпського намету. Полежали там усі, я їх помотивував, знову поїли. Прикольно із ними. Дава викликав у рації АВС. Поговорив із кухарем. Я питаю: Ольга далеко? Оля поряд на кухні опинилася і взяла рацію. Приємно було її почути. А мені тільки цього й треба, щоби прогноз уточнити. Каже, все завтра буде гаразд. Побажала нам удачі.
Потім повернувся до намету, приготувався, зібрав рюкзак. На решті сонця досушив устілки і заліз у спальник полежати перед виходом.
Годині о 6 прийшов Дава, каже, китайці підуть о 9.30. Вирішуємо виходити о 9.15 перед ними. Та й ок.
Порахував залишок кисню, врубав на повну подихати на годинку перед виходом. Намагаюся поспати.
О 8-й вечора розбудив Катю, починаємо збиратися. Мовчки, рідко перекидаємося парою слів у справі. Напруга відчувається.
Міняю перед виходом нам з Катею кисень і рівно о 9-й вечора вилазимо з намету в темряву і холод…

Вас може зацікавити
  • Реєстрація
  • Вход