Укр

Експедиція на EVEREST ALPOMANIA 2018. Частина 2.

18 Листопада 2022

Щоденник експедиції від Валентина Сипавіна. Дни 11 – 19.

День 11. 16.04.2018.

Як день бабака. Цього ж дня, рік тому, ми також приїхали до Базового Табору.
Все здається тут знайомим.

На подив, нікого не “накрило”, голова ні в кого не болить навіть надвечір.
Дуже тепло. Пам’ятаю, минулого року був найсильніший “дубак”, а зараз на подив шерпів ми не включаємо обігрівач на кухні вечорами.
Чи то справа в гарній аклізматизації, чи то всіх (крім мене) рятує алтайський золотий корінь на спирті, який Саша Шалаєв привіз із собою і який усі ковтають потроху вранці, в обід і ввечері. Увечері полірують ще й місцевою горілкою. Гаразд, нехай, але дедалі частіше вимагали сало на закуску. Загалом борюся з ними.
На відео, яке я постив, видно, як мені “дає п’ять” дівча. Так, сам я здивувався, коли у списку експедиції побачила Білецька Поліна, Україна.
На моє запитання Вітя спокійно сказав, що так, дівчина з Харкова. Тут я здивувався вдруге.
Але інтриги не сталося, Поліна з чоловіком їхали у трек-програму до БЛ і далі до Лхасу. Тож, українські альпіністки, можете поки що спокійно видихнути.
Так подумав я.
Але тут заплутаними знайомствами і волею нагоди я познайомився з Ілліною, яка приїхала з метою зійти на вершину!
Тут трохи збережу інтригу на потім…
Сьогодні ще була Пуджа. Вітер дув у бік гори.

День 12.

Відпочиваємо, п’ють золоте коріння, вже з вискаром, обживаємося. Тепло, що дивно. Самопочуття у всіх хороше, що ще дивніше.
Сходили в гості до Олени Абромової до табору 7 вершин. Було запрошено на відкриття бару 20 квітня. Бар потужний, так!

День 13.

Сходження на Еверест та сходження на ЛхоцзеСонечко висвітлює намет о 7:55. Стає тепло і можна вилізти зі спальника. На загальну радість, сніданок порівняно з минулим роком не о 8.00, а о 8.30. Тому є час зробити зарядку, качнути прес, опустити в інтернет.
До 8.30 усі хлопці приходять до загального намету на сніданок. Вже традиційно пописують кореня. Щоб ніхто не хвилювався, годують нас добре, просто чудово))).
Сьогодні підганяємо висотні черевики та кішки.
Біля табору у нас замерзає льодова річка. Туди й рушили. Підходили, подихали. Щоб не мучитися потім на 6400, знайшли гарне містечко для поручнів. І віце-чемпіон світу з льодолазіння, тобто я, провів невеликі заняття, адаптовані до умов майбутнього сходження.
Ну і дні бабака, що починаються, ми вирішили ввечері скрасити битвою в Перудо. Це пам’ятаєте у Піратах Карибського Моря “у мене сім двійок” гра в кістки? Грали азартно та допізна. Це добре, бо попередні вечори ледве дотягували до 9 вечора.

День 14.

Сьогодні гуляємо до повороту льодовика Східний Ронгбук. Місця знайомі, йти легко, з незвички у хлопців пересихає горло. Але дійшли добре, повернулися до обіду.
І тут новина не дуже.
З нами у таборі живуть 3 хлопці з Польщі.
Досвід Ако у 2011-му році. Один із них уже пару днів не приходив на обіди та вечері. Хлопця хитає, видно розкоординацію. Сьогодні вони вирішили поїхати вниз Tingry спробувати відновитися. Що ж…
Щоб не повторити долю поляка, «триста» золотого кореня, два «пописують» вискаря і в Перудо…

День 15.

Сходження на ЕверестДень відпочинку та зборів нашого спорядження для відправки на 6400. Релакс. Тепло.
Читаємо, що якісь проблеми у 7 вершин із вильотом із Катманду до Лхасу. Але частина їхньої команди таки відлетіла!
Ми за хлопців дуже раді!
Шкода, що ніхто, крім нас, не встиг доїхати до БЛ, бо саме сьогодні відкривається бар табору 7 вершин! І завдяки щасливому випадку ми тут!
Олена Абрамова добродушно нас зустріла! Віскі, абсент, музика, більярд! Що ще потрібно для гарної акліматизації! Все, вимикаю інтернет!
Виконуючи обов’язки штатного писаря (від слова писати, а не від слова записувати), доводиться висвітлювати не такі цікаві події нашої експедиції, як відкриття бару.
А що робити, у нас строгий керівник, доводиться слухатися.
І лише найуважніший читач зауважить, що 21 квітня втрачено із записів. Це був нецікавий день відходняків після того ж відкриття бару:). Особливо дісталося Сані, тому що він був найстійкіший і спустошив у барі цілий сулія абсенту, який і наздогнав його якраз після обіду.

День 17.

І ось він, день виходу настав!
Мотивовані, поголені та протверезілі ми стрункою колоною виходимо у бік middle camp’а.
Шлях до повороту нам уже знайомий, але у нас реально “попадало” – у цей день багато контор відправили яків нагору. Тому доводиться їх постійно пропускати на стежці, бо ці навантажені махини малоповоротливі і вперті.
За годину нам відкрилася Пуморі у всій красі. А потім зникла так само швидко.
І почалося: вгору-вниз-вгору-вниз стежкою. Нудно, а що вдієш. Зате такі довгі переходи, я думаю, дають зрозуміти сходнику, що на нього чекає вище…
А тут ще група китайців намагається з нами грати в обгонялки. Переженуть, хвилин 20 пройдуть попереду нас і сідають. Ми їх проходимо, вони підриваються і знову за нами…
Але мене такими безглуздими штучками не взяти,:) йдемо у своєму темпі, Вітя замикає.
Як підсумок, наступного дня, при переході на 6400 кілька цих китайців після інтервальних забігів здулися …: (Хоча були всі круто роздягнені, модні, з закосом під спортсменів … Видали і не таких ще … Ну а ми че, дійшли до 5800, поїли, попили, потім ще раз поїли, попили і на третє коло, а вже й спати час.
Спалося добре, навіть Вітя майже не хропів.

День 18.

Сходження на ЕверестТут все ще пісніший. Поки сонце не висвітлило намет – зі спальника ліньки вилазити. Встали, поїли, пішли.
Перехід довгий, холодний вітер, плеєр зламався, коротше нудно.
Око радують тільки льодові піраміди навколо, у мене, як у льодолаза, щоразу тут сверблять руки полазити … Кайф …
Але зайшли в тінь, стало холодно. Порадував кітчен-бій, який прибіг назустріч із термосом улюбленого джинджер-ті.
До табору ще потопали годинку, потім ще по таборі півгодини, бо наші намети одні з найдальших, далі лише 7 вершин.
Хлопці втомилися, я хочу жерти.
Алтайський корінь вони навіть не діставали, я різав сало.
В АВС на 6400 саме час дістати висотні пухівки та штани, взути висотні черевички.
Відразу всі зігрілися і життя налагодилося))).
Всі пішли по наметах, але рано, 7 вечора, тусуюсь із шерпами на кухні. Вони прикольні :).
Багато історій про сходження послухав із вуст шерп. Від супроводу “безкисневих” клієнтів до участі в осінніх експедиціях…
Згадуючи першу ніч на 6400 минулого року, як кошмарну, готувався до того ж… Але, на мій подив, спала як дитина.

День 19.

Ранок добрим не було.
Мене зустрічали на кухні п’ятеро похмурих облич.
Усім було “так собі”. Але не дивлячись ні на що (читай – голову, що розвалюється), Вітя і Саня «пописять» кореня вмазали. І сонечко яскравіше засвітило.
І в дорогу вниз.
Це нескінченні пагорби. Хто ходив, той знає та посміхнеться. Хто не ходив, навряд чи зрозуміє.
І ось ми сидимо в базлазі, почуваємося як удома, настрій супер, їмо.
Завтра відпочинок, сподіваюся, суворий Бобок не змусить мене ще про це писати опус.

Вас може зацікавити
  • Реєстрація
  • Вход