Щоденник експедиції від Валентина Сипавіна. Дни 8 – 13.
День 8. 17.04.2019. День у Шегарі.
Шегар розташований на висоті 4200 метрів. І другу ночівлю тут роблять майже всі експедиції. Ми не стали винаходити велосипед і зробили так само.
Нас поселили в готель, що добудовується, в якому вдень робітники щось ремонтували і відключали воду.
Після такого собі сніданку, що складається з бананів, омлету та грінку з джемом, ми пішли прогулятися. Наш гід десь зашифрувався, ми його не знайшли вранці, тож забрали наші паспорти з рецепшена та пішли гуляти. Разом із паспортами нам віддали і всі перміти та перепустки. Після приблизно півторагодинного променаду набережною, ми повернулися в містечко і сіли випити чаю в одній з місцевих кафешок. Хвилин через 10 під’їхав наш гід, якого, до речі, звали Кончок 🙂 і, з ну дуже переляканим обличчям, спитав за перепустки. Мабуть, дуже він злякався, бо ще вчора він нам казав, що заїзд у саме місто Шегар і вхід до монастиря цього року заборонено, на кшталт, нові правила. А ось зараз, коли я йому віддавав перепустки і повторив з жорсткішим обличчям, що нам потрібно в місто, він беззастережно погодився 🙂 і ми пообідали і поїхали в центр міста. Ще 2 роки тому це був крутий контраст поселення Тибету і китайського хайтека. Ми забрели до наймісцевіших “недлятуристів” вуличок, де на нас діти тикали пальцем 🙂 Жерсть, звичайно. На дахах огорож акуратно складено цеглу з коров’ячого лайна, щоб опалювати взимку будинок. У наймодніших складний хмиз і щось схоже на дрова. Але при цьому по цих кривих провулках стоять стовпи із сонячними панелями :).
Коли ми попросили бабусю, що сидить з нею фоткатися і потім запропонували їй грошей, вона відмовилася від юанів, а лише попросила показати її на екрані телефону і, здавалося, була щаслива безмірно :).
А потім ми знайшли кафешку з кавомашиною, десертами та стейками… І тут ми зависли години на півтори:).
Увечері, перед від’їздом до базового табору, я приблизно півгодини постояв під душем, розуміючи, що такий кайф буде не скоро…
А потім прийшла хмара і пішов потужний сніг, що мене трохи напружило, тому що завтра шлях мав через перевал 5200 метрів. А після аварії на серпантині минулого року, коли від польоту метрів 200 у річку наш автобус врятував лише металевий відбійник, не дуже хотілося їздити засніженими гірськими дорогами.
День 9.
Вирішили пізно не виїжджати, щоб сніг встиг на дорогах підтанути і прийшли на сніданок о 8:30. Це була стратегічна помилка, тому що індуси всі “підміли” до цього часу. Але кухар порадував та приготував їжу спеціально для нас.
Хоч і Кончок попереджав, що, можливо, черга на контрольно-пропускному пункті, але ми пройшли швидко і ось уже їдемо на перевал. З перевалу 5200 м відкривається нереальний вид на 5 (п’ять!) восьмитисячників: Макалу, Лхоцзе, Еверест, Чо-Ойю, Шиша-Пангму! Чарівний вигляд! Звичайно, ми всі побігли робити фото та відео, але холодний вітер швидко загнав нас в автобус і ми покотили вниз.
Через півтори години ми заїжджали на знайому мені галявину Базового табору…
Засніжена громада Гори, жовті намети таборів, знайомі обличчя шерпів та кухарів… Я просто щасливий знову опинитися тут! Це мій світ і моє серце тут завмирає і починає битися не тільки від висоти і нестачі кисню. Це Еверест! І мені знову пощастило знову побачити його та привітатись!
Далі все стандартно. Вітальний чай, розбираємо баули по наметах, періодично кидаємо погляди у бік Гори.
Хлопці у змішаних почуттях від розмірів та масштабів. Але нічого, звикнуть 🙂 Я теж, пам’ятаю, вперше два рази уникав поглядів у бік Гори, дуже вже здавалося все нереальним.
І ось хмари роздуло, і всі кинулися знімати фото, відео, таймлапси.
Цього року наш табір став набагато прикольнішим. Велика та простора кают-компанія зі штучним газоном усередині; спеціальний VIP намет для нашої команди Alpomania з диванами, телевізором та обігрівачами. А ще стаціонарний душ від газового балона та пральна машина!
У кожного учасника персональний намет з товстим матрацом усередині, із сонячною панеллю та лампочкою 🙂 Дрібниця, а приємно.
Розклавши всі речі по наметі та відібравши висотні для відправки на яках на 6400, залишився час повалятися у теплій наметі. Але як тільки заходить сонце – одразу дубак. Рятують пухові штани та пара пухівок.
Вечеря, як завжди на висоті. Після вечері йдемо в наш лаунж, де і бавимо вечір за грою в карти з нерівним рахунком на користь досвідчених альпіністів :).
День 10.
План сьогодні – прогулятися у висотних черевиках льодовою річкою, яка починається прямо біля табору, бо частина хлопців приїхали з новими висотними черевиками. Не багато писатиму, які черевики краще, які ні, але цього разу я приїхав з комбінацією: зовнішній черевик La Sportiva Olympus Evo, а внутрішній від Millet Everest. І на мою думку, це найкраще, що можна вигадати для широкої стопи. Не хочу нікого образити, але ні Спортіва, ні Мілет, ні Замберлан, ні Boreal мене не влаштовують повністю.
Ну та гаразд.
Погуляли по льоду, пошкрябали трохи кішками. Для першого разу просто розкішно. Повернулися якраз до ланчу. Потім пообідній спортивний сон.
Перед вечерею вирішили прогулятися до льодовикового озера. Сказано зроблено. А по дорозі назад не втрималася і зайшли в табір 7 вершин, де відразу ж зустріли Олену Абрамову. І одразу, не відходячи від барної стійки, відкрився Мальбек, були виставлені кулі на більярдному столі, легкою рукою Олени порізана ковбаска.
Віталік, як людина, що має відношення до казино та азартних ігор, був просто змушений грати. Програвши шерпе та вигравши у Олени, розійшлися зі світом 😊.
Ось такі “позбавлення” у Базовому Таборі 😎.
На зворотному шляху зустріли Макса Шакірова, який цього року живе в якомусь іншому таборі та планує зняти “відеошлях” маршрутом.
Холодіє, і ми біжимо до себе в табір, де після чудової вечері знову пара досвідчених альпіністів котить у пух і порох недосвідчених у звичайного підкидного дурня 😁.
День 11.
Сонце висвітлює намет о 7.50 і всередині одразу стає тепло після нічних морозів.
Сьогодні день льодових занять та поручнів.
Я розтягнув метрів 80 поручнів, розповів особливості та фішки, які бувають тільки тут, на Евересті. А їх тут багато…
2 години інтервальних навантажень на третій день на 5200 заходять просто чудово.
Мегафішка для сходжень із поручнями – це жумар від #Grivel. У нього в ручку вмонтовано спускову пластину. Це дозволяє навіть при досить сильно натягнутих поручнях, що часто зустрічається в цих краях, вставити мотузку в пластину і клацнути карабін. Тобто таке “два в одному” – затискач і спусковий.
А ще для Евересту з класики з півночі добре брати лівий жумар. Тому що практично весь шлях з 8200 до вершини перила знаходяться зліва.
Після обіду відпочивали. А на вечерю у нас була святкова програма – у німця Клауса стався День Народження. Наш фірмовий бафф AlpoManiA одразу прикрасив шию “Санти”, кухар зробив шикарний торт і святкова пісня від шерпів зробили настрій цього вечора всім 😁.
Ну а вечірня матчева зустріч у підкидного дурня несподівано закінчилася повним провалом досвідчених альпіністів у сутичці із менш досвідченими 😉.
До того ж у Паші трохи захворіло горло і на ніч він нагрів у кишені куртки “Інгаліпт”, від гріха подалі, забризкуючи його щогодини.
День 12.
Сьогодні неділя – день Пуджі. Це традиційне релігійне свято шерпів, з якого розпочинається кожна експедиція. Подивитися ці ритуальні події просто неможливо, особливо вперше.
Для цього будується ступа з каменів, на неї викладаються плодоношення у вигляді рису, кукри-рому, печива, навіть баночок з колою та спрайтом. Але незважаючи на такий, здавалося б, сучасний підхід, відразу стає зрозуміло, що це дія для нас приїжджих та наших камер.
Потім шерпи і ми приносимо до ступи своє спорядження: черевики, льодоруби, кішки.
Молитви, піднесення рук з рисом, підпалення ялівцю. Вважається, що й дим йде у бік вершини, убік духів гори, це хороший знак. А нашого дня вітер стабільно дув у долину. Але як тільки наш шерпа Дава запалив вогонь, то перші хвилин п’ять найгустіший дим повалив у бік гори. Сподіваємося, що це добрий знак!
Після молитов всі мажуть один одному обличчя на удачу кукурудзяним борошном – тзампою. Прикольне видовище. У цей момент я зазирнув у вічі кільком шерпам, які підходили мене помазати і побажати удачі, і бачив у них лише щирість.
Потім почалися традиційні шерпські танці, в які покликали навіть нас, хоч я таке бачив уперше. Скажу, що це була ще та аеробна вправа. І якщо Паша з Віталіком періодично змінювали один одного, тому що стояли з краю, то ми з Катею гарненько напружилися 😁.
Потім шерпи взагалі відірвалися, винесли стовпчик і влаштували справжню дискотеку. Причому Мінгма прибіг у їдальню і витяг нас на диско, хоча ми вже нормально так стомлені потихеньку звалили пити чай.
Шерпи завтра з караваном яків ідуть нагору, а в нас ще один день у базі.
Тому вирішуємо після обіду сходити вгору схилом з набором висоти. Вирішено – зроблено.
Але перед виходом до нас зайшов Тема Ростовцев із табору “7 вершин” і запросив у бар на движуху. Ми всі спалахнули і вирішили сходити ввечері. На виході набрали метрів 350. Небагато, натомість на вітрі кожен зрозумів, як працюють його шари одягу і що треба підкоригувати на перший вихід.
Наш радісний настрій на вечірку розпорошив Віталік реплікою про те, що швидше за все 7 вершин живуть за тибетським часом і вже пізно йти до них. Я повівся на це, тим більше, що потрібно було скласти баули для ранкового відправлення на яках на 6400 в АВС.
А ввечері на вечері нам представили шерпи. Деяких я знав, дехто вже ходив на вершину. Найкрутіші хлопці мають в активі по 13 сходження на Еверест, хтось Лхоцзе, Шиша-Пангму, Чо-Ойю неодноразово. Загалом хлопцям наші шерпи сподобалися.
А потім я провів заняття щодо використання кисневого обладнання. Маски, редактори, нюанси зі зміною витрати, як порахувати, на скільки залишилося кисню – всі ці речі має знати кожен клієнт, я вважаю. Тому що шерпи – це теж люди і їм іноді властиві помилки. А нам такого не потрібно, особливо понад 8000 метрів.
Заняття зайшло “на ура” і вечір був знову ознаменований програшем у підкидного дурня досвідченими альпіністами.
Читач може подумати, що нам тут більше нема чим зайнятися, крім гри в карти. Насправді, щось у цьому є. Бо навіть за перший тиждень постійного спілкування ми знаємо про кожного дуже багато, вислухали купу історій, іноді вже з повтореннями. А попереду ще місяць експедиції…
День 13.
Ранок почався рано з дзвону дзвіночків яків, які оточили наш табір разом із тибетськими погоничами. Це завжди круте видовище, яке вражає не менше Пуджі. Стоїть шум і гам, з однієї купи в іншу перетягуються бочки, газові балони та баули. Наймодніший тибетець із цього року у жилетці Національного Парку Чомолунгма тримає в руках ціпок, який є вагами. І це в наше століття інтернету, біткоїнів та польотів у космос. На моє запитання, чому не взяти електронні ваги, Мінгма відповідає, що це такі правила і найголовніше (увага!), що вони міряють у своїх одиницях “гама”, що дорівнює половині кілограма 😁😁😁. Логіка зашкалює.
У нас все ок, у свої 80 кг на учасника ми спокійно вклалися та йдемо снідати.
Погода трохи зіпсувалась і пішов сніг.
Завтра вихід за планом на 5800 у Middle Camp, ночівля і далі перехід на 6400 в АВС (Advance Bace Camp – передовий базовий табір).
Читаємо в інтернеті про результати виборів президента в Україні, балакаємо і ось уже час ланчу.
Після – вільний час. Хтось дивився фільми, хтось переписувався і розмовляв з будинком, а я просто заснув на 3 години і прокинувся перед вечерею.
Завтра вранці вихід, я сиджу біля хіттера і описую щоденник, щоб уже завтра ви, читачі, могли отримати свіжу порцію новин від нас. Тому що наступного разу ми будемо на зв’язку дня через 3-4.
Всім привіт!
