Колись дуже давно, восени року так в 1994-му (29 років тому😳😱😱) (більша частина підписників, мабуть, ще не народилася), сталася проста річ.
Звичайні хлопці 5-В класу звичайної школи невеликого містечка збирались після уроків йти додому. Але на питання одного зовсім неспортивного хлопця в дуже великих та незграбних окулярах: «Ви йдете додому?» – була горда відповідь однокласника Андрія Прокопенка: «Нет, мы идём на туристический!» (малось на увазі «кружок»).
Що таке «туристический кружок» той очкарик не знав, але одному додому йти не хотілося і він вирішив залишитись.
В кабінеті географії на другому поверсі школи ті малі шпендики сіли за парти. Вчителька географії Тамара Моїсеївна представила якогось дядьку з вусами, ім’я якого одразу ніхто, авжеж, не запам’ятав.
Як зараз перед очима те перше заняття. В зошиті був записаний список того, що треба брати з собою в похід. А потім слова пісні «Люди идут по свету».
Тому очкарику було прикольно слухати розповіді про походи і гори. Бо до того його знання про туризм обмежувались видовищем висихаючих простирадл на шкільних турниках, на що вчителька казала: «Прийшли туристи з походу і сушать спальні мішки».
Невдовзі Тамара Моїсеївна подарувала тому хлопцю 2 книги «Покоренные гиганты», де гори були з льодовиками, намети стояли на снігу, люди лізли по крутих скелях та рубали ступені на схилах. То були космічні чорно-білі фотки.
Хлопчина вирішив ходити на той кружок. Йому було 11 років…
А коли він знайшов в гаражі книгу про експедиції на Аннапурну 1950 та Еверест 1953 року, він зрозумів, що пропав. Кольорова фотка Тенцінга на вершині Евересту здавалася якоюсь нереальною. Дах поїхав…
До Нового року він знав назви та перших підкорювачів всіх 8000-ків, 5 назв Евересту, 7000-ки СРСР, прізвища Погребецького та Абалакових. Потім перечитав Меснера, Бершова, Туркевича, Ерцога…
А потім був триденний похід на зимових канікулах по району. Ночували в школах. Тітка (геолог у минулому) прислала рюкзак з трикутним станком (!), мама поклала пару кіло яблук, а спальник був ватний і важкий. Через декілька годин рюкзак став непідйомним, старшокласник Юра Гопіч його забрав та тягнув матюкаючись. А потім всі їли ті яблука і ржали з мене та мами. Це був січень 1995-го…
Так, це був початок моїх туристичних захоплень, які потім переросли в гори, а потім в життя.
Той дядька з вусами став моїм першим тренером, звати його Сергій Валентинович Лисенко. Він і досі є директором Чугуївського центру туризму, який відкрився як раз у 1995-му восени.
Вчителька, яка розповідала про спальні мішки туристів, була мій класний керівник Заховаєва Ольга Миколаївна, а класний керівник, яка подарувала книги про гори, Кравченко Тамара Моїсеївна.
Потім був перший похід в Крим в Сосновку, перше сходження на Демерджи, перший турзліт на лижах і загубленою картою, ще потім змагання і походи. Потім знайшов мотузку в гаражі і лазив після уроків соло по зимових схилах. Ще потім виклянчив самопальні кішки і льодоруб і ходив після уроків “зарубатися” на схилах ярів.
А якось влітку зрізали з другом паски безпеки на атракціоні «веселі гірки» і шив собі страхувальну систему… А перед змаганнями з туризму я «проходив дистанцію» в голові (через 15 років це стало називатись ідеомоторне тренування). Якось взимку підговорив сестру набрехати мамі, що залишуся на дні народження подружки, а сам пішов з примусом і наметом в ліс ночувати (намет був нелегально взятий в центрі туризму, але не пам’ятаю як).
Потім десь в 8-10 класах була перша своя мотузка (окрема історія), дюльфер з 5-поверхівки та «піздюліна» від батьків. Потім гірше. Лижні палки попиляні на мотузкові драбинки, сталевий куток на гаки і по повній ШТОшення на цегляній стіні літнього кінотеатру 🤦♂️Потім набили на дерево зачіпок і гаків, щоб лазити. А коли вимикали світло взимку, то я йшов лазити соло по тому дереву, встібуючи мотузку у вісімку, закріплену на турнику. А ще перші закладки у 10 класі і ШТО по тріщини в штукатурці… Короче, як я тоді не вбився, не знаю. Шансів було ну дуууже багато. Але то вже інші історії…
Але хто знав, що десь через 23 роки після того першого заняття на «туристическом» той очкастий малий буде стояти і плакати перший раз за 100 метрів до вершини Евересту…
А ті вчителі, хто привів його в туризм залишаться на все життя…
До чого це я.
Кілька днів тому був всесвітній День Туризму. Всіх причетних! Та низький уклін всім вчителям, хто відкрив для мене цей світ!
