Сьогодні, 3 листопада, День Народження мого друга @tymkoyevgen.
⠀
Його мало хто знає, тому що Жека дуже скромний. Він багато разів вигравав Чемпіонати України з альпінізму, має купу 6А першопроходів, взимку, в двійці.
⠀
Ми з Жекою вигравали Чемпіонат України з техніки альпінізму, ходили на Лєніна за 4 дні, лазили найскладніший маршрут по стіні Монблану.
⠀
Це зараз він для мене старший друг. Але тоді, на початку моєї альпіністської кар’єри, у 2000, коли я був студентом першокурсником 17-ти років у великих окулярах, ми з Євгеном Миколайовичем не одразу знайшли спільну мову🙈
⠀
Про суворого інструктора Женю Тимко на секції альпінізму харківського «Політеху» я чув ще у школі. І знав, що піду саме туди, коли вступлю до універа.
⠀
Я тоді себе вважав крутим туристом-альпіністом, який «вмів» зарубатись на снігових схилах в ярах, вдягати кішки із закритими очима, вмів робити спуск потерпілого із нарощуванням мотузок 🤣 (про це можна почитати у якомусь попередньому пості)
⠀
Але Женя до мене поставився як до звичайного «зеленого» новачка. Я не ображався, а лише намагався довести зворотнє: завжди бігти поруч із ним на швидких кросах, обігнати на забігах по сходах, підтягнутися більше. Йому тоді було десь 26 років, він був у чудовій формі. Тож мені було ну дуууже складно.
Це був такий собі садомазохізм.
⠀
Все те, для чого я прийшов на секцію альпінізму, начитавшись в школі книжок Меснера та Бершова. Мені дуже подобалось.
⠀
І ось на першому курсі ми пішли в зимовий похід по Карпатах. Жека ганяв мене як сидорову козу. Дрова, вода, костер. Але коли ми йшли в пургу на Говерлу, Жека тропив у своєму незмінному балон’євому коричневому анораку, я йшов другим і тропив, то в одну мить наш тренер Сухарєв Володимир Миколайович, який замикав цю колону студентів, крикнув: «Женя, на Ельбрусі може бути так само, тому треба багато вєшек!»
Мене як молнією вдарило «Ельбрус»! Я маю напроситися з ними (тобто із розрядниками)! Всі дні походу я намагався розпитати Женю про цей Ельбрус, але кожного разу Жека морозився🤣
⠀
І ось останнього вечора, коли в Казьменщику я чергував коло багаття прямо в колибі, на нарах лежав той самий Володимир Миколайович (трішечки піддавший), я зрозумів, що треба діяти…І я знаючи, що Володимир Миколайович багато років тому виконував норматив майстра спорту з альпінізму у зв’язці із Бершовим, починаю плавно вести розмову про ту давню експедицію на Еверест ’82, згадуючи всіх поіменно.
⠀
Сухарєв прифігіває від того, звідки цей студентік стільки знає і після чергової чарки робить мені якийсь комплімент.
⠀
А я вже такий: «Володимире Миколайовичу, а можна і мені з Женєю на той Ельбрус?»
⠀
Тут заходить Женя і йому Сухарєв так лагідно: «Женя, треба взяти цього молодого на Ельбрус!»
⠀
Сказати, що Жека в шоці – це нічого не сказати. Хоча авторитет Сухарєва був незаперечний, але щоб якогось сопляка в окулярах да одразу і на зимовий Ельбрус 😲
⠀
Женя робить якісь невпевнені спроби відмовитись, але Сухарєва вже не зупинити. І він так суворо: «Женя! Я сказал взять!» 🤪🙈
⠀
Так я потрапив до складу збірної харківського «Політеха», яка їхала на сходження на зимовий Ельбрус, яке було присвячене 10-річчю незалежності України. Я був просто щасливий!
⠀
Але пригоди на цьому не закінчились.
⠀
Жека морозився ще десь пару тижнів після цього, але я вже не пам’ятаю, як воно там розрулилося.
⠀
Вся поїздка коштувала тоді ~100$, це було дуже дорого. Я був наймолодший.
⠀
Але дєдовщина почалась ще до поїздки. Якось я бігав (лютий місяць) 10 км (25 кіл) на стадіоні, заходжу у спорткомплекс, а інші прес на матах качають. Ну думаю, зараз потролю цих «спортсменів». Але Женя такий суворо: «Ей, новачок, ти чого на тренування запізнюєшся?» Було образливо до сліз. Але то було давно. І Жека зараз мій друг )))
⠀
Так, ми поїхали на Ельбрус. Як ми 2 рази чуть не вбилися із іншим інструктором Олексієм Бичковим із-за мене, і на сідло заходили із заходу, а не зі сходу, то вже інша історія…
