Щоденник експедиції від Валентина Сипавіна. Дни 20-26.
День 20 – 21. 25-26.04.2018.
Другий акліматизаційний вихід. Після тверезого дня відпочинку (точніше після двох, але перший день можна не рахувати, бо це був день важкої пиятики у хлопців) настав час збиратися на наступний вихід.
Прогноз не радував, настоянку кореня, щоб уникнути подальших руйнувань, у нас нишком забрав сирдар, коротше, було сумно. Радували лише ЧСС та рівень кисню в крові, які без алкоголю починали приходити до норми.
Я з нудьги почав читати навіть книжку, вечір перед виходом пройшов тихо – у таборі був вайфай:).
Похмуро вислухавши начальника експедиції, що на друге офіційне відкриття бару в таборі 7 вершин йти він забороняє, щоб не зірвати завтрашній вихід, хлопці заглибились у соцмережі. Я ж, користуючись абсолютно безалкогольною репутацією і пославшись на те, що треба віднести Сергію Ковальову гітару, під незадоволені тверезі погляди однокомандників вискочив у бік яскравого великого намету бару.
Вечір пройшов у балаканини із Санею Логачовим.
День 22.
Ранок був сонячний, гарний настрій, крок у бік middle camp’а бадьорим.
Чи то у яків був вихідний, чи ще що, але зустріли їх цього разу мало, що не могло не тішити.
Якось проти волі Віті, який має 2 темпи: повільний і дуже повільний, дійшли до табору рано. Встигли поїсти, попити чаю, а до 6-годинної вечері залишалося ще дуже багато часу.
Вирішили розкинути у карти. Спочатку вп’ятьох, потім усе це якось плавно перетекло в карти під час вечері, карти після вечері, після заходу сонця, у вечірній мороз і т.д. Під нескінченний улюблений джинджер-ти ми рубалися відчайдушно і весело. У підсумку, молодь в особі мене та Жеки скромно так у пух і порох розбила шановних зубрів Вітю та Сашу. Але вони обіцяли відігратися.
Спалося всім по-різному, я вже за традицією сплю в берушах і забув, як хропе Бобок. А може, вже й не хропе?).
День 23.
Ми вже з вечора просимо не готувати нам порідж, хай краще райс пудинг. Але і те, і тобто я вже не можу, тому якось перед довгим переходом не дуже. Рятують всякі млинці та варені яйця.
Ланч пакет теж начебто великий, але викинувши звідти всякі хімозні снікерси-уікерси, залишається шматок сиру та яблуко. Гаразд, простягнемо.
Незабаром бачимо попереду групу 7 вершин, але йдемо повільно. Тому наздоганяємо їх уже ближче до обіду. Але спочатку зустрічаємо Вову Котляра та Сергія Ковальова, які намагаються врятувати дрон, що застряг у льодових сірках.
Тут я згадую, як нас кілька разів заарештовували за дрон на Мачу-Пікчу та ще десь у Перу.
Без кішок і льодоруба мої льодолазні здібності залишилися незатребуваними, дрон того дня так і не врятували.
Зате група 7 вершин, яку ми наздогнали, порадувала відносно великою кількістю дівчуль.
Хоч і з-під темних окулярів і баффів, але приємно навіть привітатися.
Але Еверест є Еверест, і ми пішли незворушно вперед, набираючи висоту.
До табору прийшли, все нормально. І тут з’ясовується, що добрий прогноз тільки на завтра, і то так собі. А потім снігопади.
Скріпивши серце вирішуємо, що завтра ж підемо на Північне Сідло з ночівлею, поки є погодне вікно. Я, звичайно, не дуже радий такому рішенню, ну а що вдієш.
Тут ще з’ясовується, що в нас вранці головна Пуджа, і що вранці ми не вийдемо. Мене, як любителя ранніх виходів, це взагалі не тішить, але прорвемося.
День 24.
Виходимо годині о 10:30 у висотних черевиках, пуховках, йдемо повільно до кремпонс поінт (місце, де всі надягають кішки). Звідти до початку поручнів. Все повільно, відчувається невелика недоаклеманність.
Поруччя цього року трохи крутіше, ніж минулого, навіть є пара льодових ділянок. Але, в принципі, все “по лайті”. Напружують тільки шерпи, які безцеремонно хапають тебе за ноги та руки, коли тебе обходять, виштовхуючись із поручнів. Я вже звиклий, а ось хлопців це дратує з незвички.
Я бігаю між хлопцями, контролю за їх самострахуванням. Із рюкзаком це не додає сил. Відчуваю, як глікоген закінчується, але благо, Сідло недалеко.
На Сідло, а це, на хвилинку, трохи вище 7000 метрів, вилазимо ближче до вечора. Вже сонце сховалося, різко холоднішає.
Але купа емоцій у всіх: від радості до повного офігування. Для мене все знайоме.
Незграбний шерпа видав Дімі не до кінця закручений термос, як результат – мокрий спальник на 7000. Що ще сказати?!?!
Хлопці їсти не дуже хочуть, я заливаю окропом пакет із макаронами та із задоволенням їм. Тож, мамо, я тут не голодний.
Мені випало спати в наметі з шерпою. Той ще експірієнс. По-перше, запашок. По-друге, він весь вечір бігав назовні і не закривав намет. Ну а по-третє, він всю ніч норовив не те що посунути ближче до мене, а навіть зіштовхнути мене з мого каремату.
Це дуже напружувало, я всіляко виставляв коліна та лікті, годин до 12 я промаявся, а тут ще й голова вперше за експедицію захворіла. Довелося випити пігулку спазмалгончика і заснути до ранку.
Втім, іноді крізь сон я чув потужні кашлі, і відзначаючи, що це не з наших наметів, провалювався в сон далі.
День 25.
Вранці обіцяного Вітей сонця о 5:50 ранку не з’явилося, іній усередині намету не танув, тепліше не ставало. Шерпа незворушно спав поруч, навіть не думаючи вставати.
Прийшов інший шерпа, приніс окропу, спробував розбудити мого шерпу, але той, ні в чому не бувало, спав далі. Стрічка, коротше. Потихеньку ми всі виповзли назовні, одягати кішки. Самопочуття у всіх було так собі, всім хотілося вниз.
Перший спуск із Сідла крутуватий, всі їхали вниз на жумарі. Так-так, Grivel випустив прикольний жумар із вбудованою спусковухою в ручці типу шайби. При натягнутих поручнях його набагато простіше клацнути, ніж “вісімку” або той самий “кошик”. В нас такі у всіх учасників.
Кількість шерпів, що йдуть вгору, зашкалювало, але ми продовжували скидати висоту. Усі, перила закінчилися, повільно йдемо на кремпонс поінт і далі в АВС, де вже на нас чекав класний обід та заслужений відпочинок.
Ось так ми ніжно сходили на 7000 та переночували.
День 26.
Прийшли в БЛ, шукаємо новини про Ірину Галай та Романа Городечного, але поки що ні.
А у нас все чітко і по лайті!
