Щоденник експедиції від Валентина Сипавіна. Дни 27-40.
День 27-31. 2-6.05.2018.
Ось і настала в нашій експедиції фаза тяжких днів очікування штурму під назвою День Сурка.
Ми одні з перших приїхали до Базового табору, одні з перших переночували на Північному Седлі (7000 м), таким чином завершивши програму акліматизації.
Далі є два варіанти: їхати відпочивати вниз або не їхати.
Краще їхати.
З півночі їхати вниз можна на 2 місця. Перше – Тінгрі, в якому ми вже були на шляху до Гори. Висота 4200, гарячої води немає, є якісь термальні джерела стрімкі, кажуть. Їхати далеко. Туди поїхали відпочивати наші шерпи та поляки. Судячи з фотографій шерпів, джерела і справді там стрімкі і брудні. Але шерпи повернулися звідти задоволені.
Що ж до поляків, які “приписані” до нашого табору, то їх взагалі не зрозуміти.
Приїхали до БЛ з нами, одному було погано 3 дні, поїхали вниз, приїхали, побігли на 6400, одразу не повернулися, як ми. Сиділи кілька ночей там, терпіли, думали відразу йти на 7000, дійшли до середини поручнів, приблизно до 6700-6800, повернулися до БЛ і поїхали до Тінгрі відпочивати. Враховуючи, що з висотного досвіду в одного лише Аконкагуа у 2011-му, таких роздовбань ми намагаємося триматися подалі…
Другий варіант поїхати вниз відпочивати – це селище Таші-Дзонг. Ті ж 4200, їхати хвилин 50, село нічим не примітне.
Минулого року це було дуже неповне місце. Бруд, холодно, їжа відстій. Рятувала кафешка поряд, де різали свіжі огірки з помідорами та
заправляли ароматною олією. Прям як удома.
Цього року цей заїжджий двір перетворився, з’явився лаундж. Навіть це тепер є family hotel!
Кав’янка із класними салатами залишилася, Вайфай літає, з’явився душ у кахлі, але без води 😂.
Плюсом ще з’явився магазинчик із овочами та фруктами: арбузи, манго, нектарині, яблука…
Ось там і почався день бабака: завтрак, карти/фільми, обід, фільми/карти, ужин, карти/фільми.
Через неготовність поручнів ми там просиділи 3 дні, вже майже збожеволівши.
Радували тільки в кафе кухарі, які відгукнулися на нашу прохання і дістали не знаю звідки на наш замовлення 3 качки та круто їх приготували.
Окремого вечора ми переглянули Ген Висоті, щоб команда була в курсі, що на них чекає понад 7000…
Можна довго полемізувати щодо акліматизації, чи достатньо ночівлі на 7000 для сходження на вершину 8848.
Але насправді це вже перевірена і відпрацьована роками технологія, тому я зі своїми поглядами до чужого монастиря не лізу. Та й минулий рік мені особисто показав ефективність цієї програми. Причому
практично у всіх фірм.
Хоча торік румун-безкисневик Хорія (так, той самий, який цього року хоче безкисневий траверс Єверест-Лхоцзе) сидів на 7000 і вище за багато ночей, ходив на 7700 і в результаті ледве спустився з Горі.
Але ще менше цього – вже явний перебір та ризик.
Переписуюсь з Галай Ірою, у неї теж поки що все за планом. Але переживаю за неї 😉.
Усі з 7 вершин та Альпіндустрії пішли нагору, на сідло.
Що ще розповісти?
Повернулися з Таші-Дзонга до БЛ, Вітя стає все суворішим перед вирішальним виходом.
Хотіли сходити на більярд та масаж у 7 вершин, але не пустив. Побоявся, що без алко не обійдеться.
Сидимо граємо в карти, тупимо в телефони, рахуємо ваші лайки.
Але насправді підтримка словом завжди додає сил, за це всім ВЕЛИЧЕЗНЕ спасибі!
Шерпи та китайці плачуть, що прогноз поганий, перила будуть нескоро, навіть у БЛ вітру. Загалом День Сурка триває…
P.S. Тут ще 2 красиві дівчата на фб креативно пропонують свої кандидатури в якісь гори: вже я неперевершений фахівець зі сходження з девчулями, подумав, запропонувати їм Гаваї або Мексику і сходження там на якийсь вулкан. Ну а потім океан, хвилі, відпочинок, коктейлі…
Ех, щось я розмріявся, сонце заходить, піду одягати пуховку, шапку та пухові штани.
День 34 -36.
Відпочинок – очікування.
Ми прийшли до АВС. На штурмовий вихід.
Поруччя на Горі все немає, погода в ці дні сувора. Навіть АВС постійно засипає снігом. Холодно.
Вранці чекаєш, коли сонце освітить намет, а потім починаєш ворушитися і вилазити зі спальника.
Вечорами зворотна картина. Їхні кухні не хочеться виходити – там працює обігрівач. Тому, щоб продовжити кайф, все набирають пляшки з окропом і кладуть у спальник. Так тепліше.
На 6400 багато спить вже добре, мені так взагалі, як сказав би Вітя, дуже добре.
Ближче до ранку сон порушують несамовиті кашлі та відхаркування всіх мастей, що долинають із сусідніх таборів. Не табір альпіністів, а якесь збіговисько сухотних – 6400, проте…
Скорочати дозвілля (3 дні!!!) в АВС не так вже й легко. Було переграно сотні партій у перекладного дурника, переглянуто купу фільмів, випито весь корінь, навіть з нудьги сходили раз на crampon’s point.
А взагалі, 8 травня був день народження у Жені Пушкарьова, а 9-го – у Сашка Шалаєва. Під цю справу кухар навіть робив тортики. Думаю, це були найвищі їхні дні народження.
Ми привітали, як могли. Побажали лише одного…
Насправді ми знали, що йдемо в АВС при неготових поручнях. Всі знайомі (7 вершин і Альпіндустрія) тільки йшли вниз після ночівлі на Північному Седлі і жартували з нас.
Але секретна фішка полягала в тому, що перильна команда цього року повністю складається із шерпів нашої контори. У китайської перильної команди щось пішло не так із самого початку і в результаті наші шерпи провішували всі перила. Тобто ми були повністю в темі, де, коли, на якій висоті, скільки метрів мотузок, снігових якорів та балонів, які плани… Шеф цієї команди – наш давній знайомий і заразом сирдар Дава – щовечора приходив до нас за прогнозом, який нам надсилають на супутник дівчата.
Пам’ятаючи, наскільки неякісно були закріплені поручні в багатьох місцях минулого року, я привіз із собою горстку якір від krukonogi. І запропонував Даві використати їх. Звичайно, він зробив розумну особу, сказав, що буде використовувати для посилення станцій на Другому ступені і вище. Але при детальнішій розмові з’ясувалося, що шерпи ніколи не користувалися скельними якорями. Довелося провести невеликий лікнеп…
Взагалі вони хлопці сильні. Ось учора, наприклад, вони виправляли одвірок китайських носіїв-допоміжників, які мали на 8300 занести мотузки та кисень перильній команді, але не змогли. І через це перильщикам потрібно було зробити ще одну ходку на 8300 із цим барахлом. Це якраз вилилося у наш вимушений день відпочинку на 6400. Як це було насправді. Шерпи стартували в 3 дні на Північне Сідло, там трохи відпочили і в ніч пішли на 8300. І о 10 ранку вони вже прийшли в АВС! А завтра за планом вони вже мають вихід на 7700. Без коментарів…
Висвітлювати питання перильної політики на Горі з Півночі ця справа довга і навряд чи потрібна. Але поки що немає перил до вершини, і поки що не сходить, як мінімум, перша китайська група, всім ходити на Гору не дозволяється…
Мені, як головному гіду на штурмовому виході, чекає серйозне випробування. Тому я по 3 рази перевірив свою та запасну кисневі маски, перебрав аптеку. Як там буде нагорі?
Старанно зібрав висотну їжу і нарізав сала.
Увечері перед виходом повний штиль, ясне небо та суперзірки.
Прийшли представляти шерпи. Не розумію цієї витівки – витягувати ім’я шерпи собі, написане на фанті. У результаті мені дістався Пема, який ходив минулого року з Кирилом Люляєвим.
Мене бентежить тільки те, що з англійською в нього не дуже, а я, як гід, мушу моніторити з поганоговорящим шерпою в ніч сходження весь наш обоз в 10 чоловік.
Поживемо побачимо.
День 37.
Штурмовий вихід.
Нарешті, виходимо!
Три довгі тяжкі дні очікування на 6400 закінчилися. Шерпи перестали годувати нас “сніданками”. У всіх піднесений настрій! Поїли, в тиху зібралися … Тут типу хто кого … випередить. Нікому не хочеться йти на вершину в натовпі.
Дорога на 7000, тобто Північне Сідло, вже знайома. Схоже, що всі компанії передчують швидку навішування поручнів на вершину і різко стали засилати натовпи шерпів з барахлом на 7000, 7700, 8200. Тому ці шерпи бігають сюди-туди з величезними і не дуже баулами.
З нами йде перша група китайців. У ній одразу виділяються VIP-клієнти. По-перше, йдуть відразу з 6400 із киснем. По-друге, шерпи намагаються їх скрізь переклали на перилах. Але це гаразд, і не таких лопухів бачили. Але номер дня був такий: як тільки гурт зупиняється, носій скидає рюкзак, увагу (!), дістає розкладний стільчик і клієнт кайфує не дупою на снігу! Завіса…
На Сідло дійшли добре, у темпі. Я за планом мав жити у двома шерпами, але тут наметів багато, і я кайфую один.
З вечора хлопці на кисні, кажуть, що здоров’я прекрасне!
У мене теж апетит вогонь, просто зжер в одне обличчя подвійну порцію макаронів.
Потім пішов погуляти до китайського табору, чим викликав бажання зробити зі мною селфі у деяких крутороздягнених у комбези китайців.
Сон відмінний, теплий.
День 38. 13 травня. Оп… і вже ранок 13.05. Перехід на 7645 (він же на 7700). Ранок та день ідеальні. Ні вітерця, ні хмаринки.
Хлопці в масках вже тягнуться від свого вигляду і від кисню:) робимо пару селфи і вгору.
Йдеться добре, маску поки що не хочеться одягати. Не те, щоб намагаюся комусь щось доводити, а просто йдеться і дихається легко. Хоча балон повний у рюкзаку. На 7500 умовляю себе надіти кисневу маску, щоб не ризикувати. Але дивно, починаю задихатися, ставлю подачу 4 літри за хвилину – та ж нісенітниця. Зриваю маску, віддихався, полегшало. Так і дійшов до табору 7700 без неї. Група китайців попереду приблизно на годину. Так їх і не наздогнали. Прийшли снігом, дійшли до скель. Тут той самий бардак з кріпленням перил. Один гак – це стандарт. Доробляю, переробляю…
Намети стоять на схилі. Я з двома шерпами. Ноги звисають донизу, але спати можна:).
Розбалакалися з одним – нормальний такий, але любить Еверест з півдня. Головний аргумент – простіше тягнути з 8000 по снігу вмираючих, ніж на півночі по скелях. Сам тягав. Ось такий підхід, як на мене, вірний і безілюзорний.
Ходив 2010-го не в сезон восени до вершини у складі експедиції США. Тоді, каже, піднялося 5 шерпів та 1 учасник… Фотки показував…
Ну а коли вони заварили звичайний 3 в 1 нескафі, то запах по наметі пішов дивовижний. Навіть я погодився на півкришки від термоса, хоча кави на висоті не п’ю))).
У відповідь вони зацінили моє сало. І потім ще на 8200 про нього питали, хоч самі його й сточили…
Хлопці у кисні, апетит відмінний.
Як сказали наступного ранку, спіймали зв’язок і весь вечір просиділи у фейсбуці. Технології…
День 39.
Перехід 7645–8200. Нічого не віщувало… Прокинувся я рано, годині о 6. Світло, але холодно. Таке бажане сонце вже зійшло, але у хмарах. Треба ворушитись.
Шерпи розносять термоса по наметах, перекличка з хлопцями, все в нормі, відмінний настрій!
Погода так собі. Виходимо.
Ідемо по поруччям по табору. Намети зліва та справа. Багато сміття: уривки наметів, кисневі балони, шкарпетки, ложки, шматки мотузок, інший мотлох:(.
Багато прапорців з написами фірм і згорнуті намети або мішки з киснем поруч. Це шерпи роблять закидання і заразом стовплять місця під намети… З цим тут тяжко і суворо.
Після табору поля та полиці. Легко. Але раптом заснігло і задуло. На снігових полях уже починаю висмикувати перила з-під снігу та топтати сходи. Починаю напружуватись, але так цікавіше.
І тут з’ясовується, що Діма та Олег вночі, щоб не так мерзли ноги, по парі годин дихали з балона на подачі 1 літр/хв замість 0,5. І зараз у них по 40 атмосфер…
Я напружився…
Діма поривається вперед, щоб швидше дійти до наметів та змінити балон. Відпускаю, до табору недалеко, хвилин 45. За хвилин 10 дивлюсь Олегу на манометр – 10 атмосфер!
І тут я дуже напружився…
Рішення прийшло одразу. Йому віддаю свій майже повний балон, його порожній – собі. Тяну на соплях до табору, точніше на 0,5.
Звичайно, з нами йшов шерпа, розрулили б у будь-якому разі. По радіо попередили шерпів на 8200, щоб що, втекли вниз з балоном. Але не знадобилося.
Кажу Олегу, що йде ззаду, щоб доглядав мене, а сам на мінімальній подачі прискорююсь до табору.
На кожній кисневій системі є білий бігунок, який показує, чи йде кисень чи ні. Дивлюся на нього кожні 30 секунд і в глибині душі холодок, адже розумію, що він все одно зупиниться несподівано.
Але ось з’явилися намети. Здаються так близько, але вони повільно наближаються. Але дотягнув. Фух…
Як потім виявилось, Олег ще дихав цим балоном хвилин 30. Напевно, стрілка замерзла на манометрі. Добре, що так все закінчилося, але я переживав.
Ось і знайомий табір 8300. Хоча, якщо чесно по gps – 8200. Але в порівнянні з минулим роком, коли я тут розсікав в одній софтшовці і балакав на відео привіти, цього разу було все в снігу. Тому я дочекався всіх хлопців, що трохи відстали, а потім усі розійшлися по наметах відпочивати…
Після снігопаду все біле. Вийшло сонце. Можна просушити черевики та погрітися у наметі. Що ми зробили.
Штиль, вечоріє, готуємось до виходу.
І тут чую якусь суєту за наметом. Піднімається вітер.
Виявляється, один непалець сходив на вершину та спустився на 8200, а нижче не може. Просить наших шерпів поставити намет, ті намагаються і не можуть – вітер. У результаті намет забирає, він залазить до нас у намет і сидить у тамбурі. Ні води закип’ятити, ні прилягти.
Ось які бувають люди: сам слабкий і лізе вище за 8000, сервіс не купив ніякої, а потім шерпи винні, що не врятували! Не так! Понад 8000 сам за себе у відповіді…
Коротше, знайшли йому місце, відігрівся та вижив.
А вітер все міцнішає … Вже 8 вечора, пора починати взутися і до виходу готуватися, але не тут було …
День 40.
Сходили.С Дмитро Клімчук та Олег Мезенцев та 3 шерпи. Майже все за планом. Погода зробила корективи. Пізно вийшли, пізно (о 10 ранку) зійшли.
Сидимо в БЛ, чекаємо на Вітю та Сашу.
